«Хранительница тайн» Кейт Мортон — отзыв о книге

«Хранителька таємниці», Кейт Мортон – відгук про книгу

В Україні книгу «Хранителька таємниці» видає видавництво Vivat.

«Хранителька таємниці» – четвертий роман австралійської письменниці Кейт Мортон, і за своєю структурою та змістом він дуже схожий на попередній роман письменниці «Забутий сад».

У книзі по черзі розповідаються історії трьох дівчат – Лорел, Доллі та Вів’єн.

Дороті (Доллі) Смітем – дівчина зі звичайної сім’ї рахівника і домогосподарки, яка мріє про життя, яке показують у глянцевих журналах. Вона мріє бути такою як Вів’єн Дженнінгс – багата та красива дружина знаменитого письменника Генрі Дженнінгса. Перед Другою світовою війною Дороті їде до Лондона, сподіваючись на краще життя зі своїм коханим фотографом Джиммі. У Лондоні вона наймається в компаньйонки до старої леді Гвендолен, а в будинку навпроти живе та сама прекрасна Вів’єн, подружиться з якою так мріє Дороті.

На початку шістдесятих Дороті Ніколсон готується до святкування дволіття своєї п’ятої дитини, малюка Джеррі. Вона зразкова домогосподарка, і головне її досягнення у житті – це перемога у конкурсі з вирощування овочів. Але раптом на порозі будинку з’являється незнайомець, і Дороті вдаряє його кухонним ножем. Поліція визнала це самозахистом, тим більше, що шістнадцятирічна Лорел, старша дочка Ніколсонів, виявилася випадковим свідком.

Але все подальше життя Лорен турбувала та давня історія, тим більше, що загиблим виявився колись відомий письменник Генрі Дженнінгс.

2011 року Дороті при смерті лежить у лікарні. Вона просить одну з дочок принести їй книгу з горища з її валізки зі старими речами. А в книзі було вкладено фотографію 1941 року, на якій зображено Дороті та іншу дівчину, якусь Вів’єн.

Лорел, тепер уже відома театральна актриса, вирішує почати розслідування, щоб розібратися, чому чоловік Вів’єн Дженнінгс прийшов тоді до них у будинок і чому мати його вбила.

Мої враження

Під час читання мене не залишало відчуття, що авторка вирішила пройти второваною доріжкою і просто написала ще один Забутий сад. Знову жінка похилого віку копається в минулому, знову валізка з книжкою та фотографією, знову у героїні багато сестер, знову маленька дівчинка пливе через океан, і ще безліч таких дрібних деталей, які перекочували в «Хранительку таємниці» із «Забутого саду». Ну і сама композиція – коли автор нас постійно відсилає то в довоєнний час, то в теперішній, теж із «Забутого саду».

Скажу, що про головну інтригу цієї книги – з приводу істинної особистості матері Лорел я здогадалася ще приблизно до середини книги, бо надто сильний контраст був між довоєнною Доллі Смітем і повоєнною Дороті Ніколсон. Та й інші загадки у книзі теж досить очевидні.

Автор зачіпає теми насильства в сім’ю, одержимості іншою людиною, нав’язливих ідей, життя у світі ілюзій, переживання втрати та почуття провини.

Не дивлячись на явне почуття дежавю читати було цікаво, книга захоплює і затягує. Мені подобається розгадувати загадки в романах письменниці і потім радіти наприкінці своєї проникливості.

Читайте також:

Залишити відповідь