«Книжки та кістяний пил» – це приквел до книги «Легенди та лате», в якій розповідається про те, як орчиха Вів полюбила читання, знайшла меч Чорнокров та познайомилася з бойовою подругою гномкою Ґалліною.
Книга на сайті видавництва Artbooks
Сюжет книги «Книжки та кістяний пил»
Молода орчиця Вів разом із загоном Ворренових Воронів переслідують армію шкелетів могутньої некромантки Варіни Блідої. Під час бою Вів отримала важке поранення у ногу і змушена була залишитися у курортному містечку Мурк.
Вів помирає від нудьги і попри страшний біль намагається дослідити містечко. Випадково вона потрапляє у книгарню «Чортополох». Книгарня справляє не найкраще враження, і судячи з усього її власниця Рута ледве зводить кінці з кінцями. Рута пропонує Вів книжку, орчиха спочатку відмовляється, так як вважає читання для слабаків, але все ж таки бере книжку, починає читати, і потрапляє у інший світ, забувши про пекельний біль.
Вів починає щоденно навідуватися у книгарню, де читає та допомагає власниці покращити вигляд книгарні. Також вона знайомиться із чарівною Мейлі, колишньою найманкою, яка тримає чудову пекарню «Морська пісня». Між Мейлі та Вів виникає взаємна симпатія.
Тим часом у місті з’являється підозрілий тип у сірому лахмітті із шкіряним портфелем, і інстинкти підказують Вів, що ця людина небезпечна і якось пов’язана із Варіною.
Персонажі книги «Книжки та кістяний пил»
- Вів – орчиха, найманка
- Варіна Бліда – некромантка
- Бренд – ельф, шинкар «Окуня»
- Гайларк – ельф, лікар
- Піттс – орк, різнороб
- Іридія – тапенті, голова міської варти
- Рута – щуролюдка, власниця книгарні «Чортополох»
- Коржик – грифтер’єр
- Ґалліна – гномка, найманка
- Мейлі – дворфка, власниця пекарні «Морська пісня»
- Лантух – гомункул, скелетик
- Бальтус – загадковий чоловік в сірих лахах
- Лука – вартовий
- Кселія Грейтстрайдер – ельфійка, відома письменниця
- Берк – помічник Кселії
- Кетч – офіціянт
- Аддіс – гном, колишній власник крамниці сувенірів
- Воррен – дворф, ватажок найманців Ворренових Воронів
- Мег – фермерка
- Рольф – докер
- Феллан – турист
- Ланніс, Малефіко і Тук – воїни Воррена
- Тандрі – героїня книги «Легенди та лате»
- Наперсток – герой книги «Легенди та лате»
Мої враження від книги «Книжки та кістяний пил»
Книжка «Книжки та кістяний пил» мені надзвичайно сподобалася. Це приємне затишне фентезі про книжки, читання, книгарню, книжкові клуби, популярних письменників і весь книжковий світ. Також це книжка про те, щоб бути на своєму місті і робити те що подобається попри страхи та сумніви.
Окрім власне самої історії, автор приводить уривки з книжок, які читає Вів. Мені дуже подобалося, як Вів втягувалася у читання. Те як Рута підбирала для Вів книжки різних жанрів нагадала мені книгу «Список для читання».
В книзі є дуже цікаві персонажі, найяскравішим для мене був скелетик Лантух, який любив книжки з пікантними сценами та прибирання, але мусив служити некромантці. Я б хотіла б собі такого скелетика
Я з великою охотою чекаю на генеральне прибирання. Люблю наводити лад. Перебирати, сортувати, ставити в порядок. Це дарує мені душевний спокій. А ще, прибираючи, стільки всього цікавого можна знайти.
В цій книжці автор розповідає, як Вів здобула свій меч Чорнокров, а також познайомилася із гномкою Ґалліною, яка зустрінеться у книжці «Легенди та лате».
Мені сподобалася мова, якою розмовляє Рута, вона така доволі специфічна і дуже вдало перекладена.
Цікаво, як Рута та Вів вирішили проблему із розпродажем книжок. Вони створили пакунки і тільки підписали тематику книжок, тобто ніби книжки-сюрпризи. Я знаю книгарню, яка теж продає за таким принципом.
Також мені сподобався епізод, де Рута організує книжкой клуб і збирає читачів для обговорення книжки з пікантними сценами, і виявляється багато хто в місті її читав.
Окреме дякую авторові за епілог.
Якщо сподобалися книги Тревіса Болдрі, рекомендую почати читати Террі Пратчетта, який власне і надихнув Тревіса Болдрі.
Цитати з книги «Книжки та кістяний пил»
-Знаєш, що спільного в книгарки й священника? Вони не виказують звірених їм таємниць, – загадково прорекла Рута.
Зі скриньки на прилавку пролунав замотильний, проте сповнений щирої цікавості голос Лантуха: — Пікантні сцени?
– Тобто ти пропонуєш позапаковувати книжки? – Так! Без усіляких витребеньок, просто в папір. І не по одній, а по кілька! — нарешті в Рути теж загорілися оченята. — Перевʼязати шпагатом! Наче подаруночок! – І на обгортці кілька слів написати, дати якесь узагальнене уявлення, що всередині, — Вів спробувала підібрати тези до «Ланцюга на десять ланок». — «Мечі. Головорізи. Зрада». – М-м-м, і «пікантні сцени»! — Рута розпливлася в хитрющій посмішці. Вів реготнула: — Зуб даю, така категорія найкраще продаватиметься! О, слухай, а давай у кожен пакунок щось таке вкладемо!
— І як можна так швидко читати? — дивувалась Вів. — Невже тут теж задіяна… якась магія чи що? Лантух кінцевою фалангою мізинця перегорнув черговий аркуш. – Я просто дивлюся на сторінку, й слова вмить переносяться мені в голову. Хіба це не загальновживаний спосіб? -Стоп-стоп, ще раз: усе, що написано на сторінці, в одну мить перетікає тобі в голову? Все за раз? — перепитала Руга. Скелетик розгублено переводив погляд то на орчицю, то на щуролюдку: – А ви що, по слову читаєте? -Так! – вигукнули вони в один голос. Лантух обміркував почуте й констатував: — Без образ, міледі, але ж це вкрай неефективна метода.
— Дровиняку мені в сраку! Лантух вибалушив очі — якщо таке взагалі можливо, враховуючи, що за очі йому правили сині вогненні круговерті в порожніх очницях черепа, — й відскочив далі, ніж мала б дозволяти його кістлява статура. Вів нахилилася до бідолахи й прошепотіла: — Спокійно, малий, це така приповідка, а не наказ.