«Банзай! Японія для допитливих», Зофія Фаб’яновська-Міцик – огляд книги

«Банзай! Японія для допитливих», Зофія Фаб’яновська-Міцик Видавництво Урбіно, Львів, 2019 рік

Переклад з польської Божени Антоняк, ілюстрації Йоанни Грохоцької. Оригінальна назва «Banzai. Japonia dla dociekliwych», Fabjanowska-Micyk Zofia. В серії świat dla dociekliwych вийшо в Польші сім книг.

Книга дуже гарно оформлена, добре написана і змістовна. Хоч книга розрахована на дітей від 9 до 12 років, але мені, дорослій людині, теж було цікаво читати цю книгу.

«Банзай! Японія для допитливих» являє собою стислу енциклопедію Японії, в ній подані основні відомості про культуру, традиції, свята, звичаї, цікаві факти з історії Японії, географія країни, памятки та визначні місця, особливості повсякденного життя японців, про імператорів та японську мову, про пристосованість та захист від природних катастроф, про збереження тисячолітніх традицій, кімоно та надсучасні технології, роботів та аніме.

Зміст книги «Банзай! Японія для допитливих»

Огляд розділів книги

В розділі «Водячи пальцем по мапі» розповідається про острови, з яких складається Японія, а також про найцікавіші місця на кожному з основних островів. Японія складається з чотирьох основних островів: Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, та Косю, а також з безлічі менших, серед яких найвідоміший – Окінава.

В розділі «Сонячна крапка» розповідається про те, чому на прапорі Японії зображено червоне коло. Прапор Японії називають хіно мару (сонячний щит, сонячна крапка), тобто червоне коло є уособленням сонця та богині Аматерасу, найважливішої богині в релігії Синто.

В розділі «Вишнева хвиля» розповідається про сакуру та ханамі – споглядання квітучих дерев сакури навесні.

В розділі «Дай дзьо-о-обу!» розповідається про японську мову та її особливості, а в наступному розділі «Позичайки» про ієрогліфи кандзі, які японці позичили у китайців, а також про власні японські складові азбуки хірагану та катакану.

В Японії час вимірюється не так, як у Європейських країнах. Японський календар ділиться на ери, нова ера починається разом із правлінням нового імператора. Наприклад ера правління імператора Хірохіто називається ера Сьова. Про ери та імператорів докладно розповідається в розділі «Як минає час? По-імператорському»

«Родина найважливіша» – тут розповідається про японські родинні традиції, про японські школи та як влаштована система освіті. «Гумові будинки» – це розділ про особливості будови японських будинків, які розраховані на землетруси, а також як японці пристосувалися до постійної загрози землетрусу або цунамі.

В розділі «Сніданок на татамі» розповідається про традиційне влаштування японського помешкання, а в розділі «Злодії в шкарпетках» про правила ввічливості та поведінки в японському суспільстві, а також про традицію завжди знімати взуття перед входом у приміщення. Розділ «Рятуйте! Я у ванні» продовжує тему японського помешкання і побуту і розповідає про громадські лазні та домашні ванни офуро і як ними користуються в Японії.

«Ітадакімас! Смачного!» – розділ про японську їжу, історію походження суші, різновиди суші, а також про традиційні японські солодощі. Наступний розділ «Як вам чай?» продовжує тему пригощання та розповідає про виникнення традиції чайної церемонії та традиційну кераміку.

У розділі «Т як кімоно» розповідається про кімоно, його історію та різновиди. Розділ «Святкуємо, ще й як!» розповідає про традиційні японські свята та фестивалі – мацурі. Тема японських свят продовжується в наступному розділі «Один День дитини? Цього замало!», де розповідається про особливі дні – Свято Хлопчиків 5 травня, та День Дівчаток Хіна Мацурі 3 березня, а також про день Сіті Го Сан – свято семи, п’яти та трирічних дітей. Наступний розділ розповідає про святкування Нового року в Японії.

Наступні розділи присвячені традиційним японським мистецтвам та культурі.

«Чорним по білому» – це розділ про ензо – особливий тушевий живопис. «Дерев’яні роботи» – в цьому розділі йдеться про ляльковий театр бунраку, якому більше ніж 300 років. «Краса в малому» – тут розповідається про мистецтво бонсай – створення мініатюрних дерев. Розділ «Зламаний папір» розповідає про мистецтво орігамі, також тут міститься схема як зробити найвідоміше орігамі в світі – традиційного журавля. «Молоточок з кулькою» – розділ про традиційну японську іграшку кендама.

Наступні розділи присвячені сучасній японській культурі.

Про мангу – японські комікси та аніме – японську анімацію розповідається в розділі «Малюнки, що мчать». У розділі «Солоденька киця» автор розповідає про найвідоміших японських киць – традиційну Манекі-неко та сучасну Хелло Кітті. Розділ «Штучний інтелект» – це, звичайно, про роботів.

«Порожня рука й м’яка дорога» – в цьому розділі розповідається про традиційні види спорту та бойові мистецтва в Японії – карате, айкідо, дзюдо, сумо. Розділ «Озброєні воїни» – про таємничих ніндзя та легендарних самураїв.

«Тунці-велетні та неймовірні корови» – тут розповідається про рибні аукціони, на яких продають велетенських тунців, а також про корів з Кобе, яким роблять масажі, умикають класичну музику та пригощають пивом.

Наступні розділи розповідають про цікаві місця для відвідування в Японії.

Гора Фудзі є символом Японії. В Японії її шанобливо називають Фудзі-сан. Чому так, написано в розділі «Шановна пані Фудзі». На острові Хонсю знаходиться замок Білої Чаплі, про цей надзвичайний замок розповідається у розділі «Пастки Замку Білої Чаплі». «Острів священних оленів» – йдеться про острів Міядзіма, або Іцукусіма, де живе дуже багато оленів. Завершує тему подорожей розділ «Щасливої дороги!» про японські супер швидкісні поїзди сінкасени та Токійське метро.

В кінці книги представлено невеликий словничок та декілька рецептів.

Сторінки оригінальної польської книги, як можна побачити в відео, польське видання нічим не відрізняється від українського.

Відеоогляд книги

Читайте також:

• «Мій Токіо в свята і будні» Олена Кулінич
• Ікігаї – Японські секрети довгого і щасливого життя
• «Ічіґо-ічіє. Японське мистецтво проживати незабутні моменти», Ектор Гарсія (Кіраї) та Франсеск Міральєс
• «Хроніки мандрівного кота», Хіро Арікава
• Юкіо Місіма “Золотий храм” (Кінкакудзі)