Роман “Не відпускай мене” був написаний у 2005 році. “Не відпускай мене” – в оригіналі Never Let Me Go – рядок з пісні американської співачки Джуді Бріджуотер. Роман номінувався на Букерівську премію.
В Україні «Не відпускай мене» видає Видавництво Старого лева. Книга на сайті видавництва
Дія роману Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене» відбувається у світі дуже схожим на наш за єдиним винятком. Після Другої світової війни вчені навчилися вирощувати штучно створені клони як донорів органів, таким чином був переможений рак та багато інших захворювань. Суспільство відноситься до клонів, як до медичного матеріалу і не більше, тоді як самі клони нічим не відрізняються від інших людей. Вони також мріють, закохуються, створюють витвори мистецтв. Клонів вирощують у спеціальних інтернатах, де найбільша увага приділяється здоров’ю майбутніх донорів. Проте є й особливі установи, де клони навчаються та займаються творчістю. Після виходу з інтернату клони деякий час живуть у спеціальних місцях, наприклад фермах. Вони не можуть працювати, як звичайні люди в офісах чи магазинах, але вони можуть пройти спеціальні курси та стати помічниками донорів, таким чином відстрочивши першу виїмку.
Після першої виїмки клон потрапляє в реабілітаційний центр, де проводить решту свого недовгого життя. Зазвичай клони завершують (вмирають) після четвертої виїмки, але при цьому життя клона ще підтримують певний час, доки не заберуть весь медичний матеріал для пересадок. Тому клони сподіваються, що помруть одразу ж під час останньої виїмки.
Громадськість намагається не помічати клонів і робить вигляд, що це лише бездушний медичний матеріал, тоді як деякі організації намагаються довести, що клони мають душу.
Розповідь у книзі ведеться від імені Кеті Ш., 28-річної дівчини-клона, яка дванадцять років працює помічником донорів, таким чином відстрочивши свою першу виїмку. Проте вона вирішує закінчити свою кар’єру помічниці та прийняти своє донорське призначення. День за днем вона згадує все своє життя та взаємини з клонами Рут та Томмі.
Кеті Ш. виросла в привілейованому інтернаті Гейлш в Англії. У цьому закладі діти здобували хорошу освіту, вони росли у приємній та безтурботній атмосфері, більшу частину часу вони присвячували творчості. Про їхнє майбутнє призначення їм розповідали досить туманно і не акцентували на цьому увагу. Раз на три місяці в Гейлш приїжджала таємнича Мадам і відбирала кращі роботи вихованців для своєї таємничої Галереї.
В інтернаті у Кеті було двоє друзів – Томмі і Рут і більшість історії – це взаємовідносини Томмі, Рут і Кеті в інтернаті, після інтернату і коли Кеті стає помічницею спочатку Рут, а потім Томмі.
Незважаючи на фантастичний сеттинг ця книга не про те, що клони мають душу і морально-етичні проблеми, пов’язані з вирощуванням клонів на донорство. Хоча для нашого світу ця дилема може незабаром стати актуальною, тому що людей клонувати сучасна наука вже навчився і, можливо, десь таємно вже проводяться подібні експерименти та операції, незважаючи на всесвітню заборону.
Проте головна тема книги – це пасивне дотримання обов’язку та нав’язаних соціальних ролів у нашому звичайному людському житті. Герої книги ніяк не пручаються своєму майбутньому, вони всі виросли з усвідомленням того, що вони донори і що їхній шлях – померти, віддавши свої органи, незважаючи на свої мрії та бажання. Також ця книга піднімає тему дискримінації, коли молоді талановиті люди не можуть здобути освіту та жити так, як вони могли жити, якби не їхнє походження, колір шкіри, стать. Так Томмі приходить в сказ від свідомості того, що він не може жити зі своєю коханою, не може розвиватися і освоїти професію, а змушений віддавати себе і згасати з кожною наступною виїмкою.
У 2005 році вийшов фільм «Острів», де також розповідається історія клонів, вирощених для донорства, і там клони якраз борються за таке життя як і у звичайних людей.
Було трохи моторошно уявити себе на місці Кеті або Рут, розуміючи, що всі твої мрії ніколи не збудуться, що ти змушений жити в лікарні і чекати на чергову виїмку, а потім відчувати жахливий біль, поки організм відновлюється після операції. Так як Кадзуо Ішігуро писав не фантастичний, а психологічний роман, то ніяких подробиць про виїмки та інше він не повідомляє, все-таки це книга не про клони, а про людей.
Книгу я прочитала за один день, не могла відірватися, але якщо порівнювати з іншими прочитаними мною книгами Кадзуо Ішігуро, «Клара і Сонце» мені сподобалася найбільше.
У 2010 році за романом «Не відпускай мене» вийшов однойменний фільм, у ролі Кеті Ш. знялася Кері Малліган (її ви могли бачити в ролі Батшеби Евердін у фільмі «Вдалині від шаленої юрми»), в ролі Рут – Кіра Найтлі і в ролі Томмі – Ендрю Гарфілд (він знімався у ролі Людини-павука у фільмах 2012 та 2014 року).
Касета з книги «Не відпускаючи мене» з однойменною піснею Джуді Бріджуотер. Цю камету дуже цінувала Кеті Ш.
Трейлер фільму “Не відпускай мене”. Судячи з трейлера, фільм знятий дуже близько до книги.
Читайте також:
