«Дім між трьох світів» – українське фентезі, дія якого відбувається у сучасному Києві
Інстаграм авторки https://www.instagram.com/tanya_good/
Книга на сайті видавництва Ранок
«Дім трьох світів» – одна з найгірших прочитаних мною книг.
Сюжет книги «Дім між трьох світів»
Зоряна Чорнозір – вісімнадцятирічна дівчина, яка живе в Києві та працює в бібліотеці. Десять років назад мати Зоряни та її старша сестра Аврора загинули у пожежі. З тих пір Зоряна бачить монстрів і тому приймає клозапін. Батько везе дочку до ворожки, але під час сеансу зі стелі вилазить потопельник, якого бачить тільки Зоряна. Спочатку потопельник намагається задушити батька, але Зоряна втручається і потопельник женеться за Зоряною. Дівчина біжить до костелу Святого Миколая, але її не пускають. Потім вона приходить до тями і знайомиться із дівчиною Софією і хлопцем Лукіаном.
Лукіан хоче ув’язнити Зоряну у дивному будинку, але раптом з’являються двері і Зоряна потрапляє до себе в кімнату, де сидить дуже гарний хлопець Свят. Зоряна йде у кімнату батька і бачить, що той зайнятий своїми кресленнями і нічого не пам’ятає про жодну пригоду у ворожки.
Згодом батько запрошує Зоряну до кав’ярні, і дівчина розуміє, що він думає, що мати і Аврора живі. Батько розтрощує кав’ярню і його забирає Софія у Дім трьох світів, який знаходиться на місці Будинку з Химерами. Там батька лікує цілителька Іванна, яка вміє забирати кошмари. Зоряна йде шукати їдальню і знаходить двері, на яких намальовано ліс. Вона заходить в ці двері і опиняється в лісі, де бачить свою мати. Мати завела дівчину в озеро, її схопили русалки і намагалися втопити. Зоряну рятує Лукіан.
Іванна лікує зоряну та розповідає, що колись кохала селянина Назара. Батько хотів віддати її заміж за багатого, але вона не погодилась. Вона дуже хотіла дітей, але їх не було, тож Іванна продала душу богині Морані. Морана забрала дитину.
З батька Зоряни вигнали демона. Після цього батько або буде паралізований, або здоровий, але забуде останні 20 років свого життя. Зоряна вибирає другий варіант і проситься у пана Бартеля залишитися в Домі. Пан Бартель проти, але Лукіан бере відповідальність за дівчину на себе, тож вона стає бібліотеркаркою в Домі.
Лукіан розповідає Зоряні, що існує три світи зверху Вирій, де живуть боги, в середині Явосвіт, де живуть люди, внизу Потойбіччя, де живуть духи, демони, русалки, упирі, мавки (і решта створінь, про які авторка вичитала в вікіпедії).
До Зоряни з’являється Свят, який каже, що в Ордені вона в небезпеці.
Зоряна йде на Посвяту Арсена на Лисій горі. На Посвяти Арсен мусить повністю роздягнутися, промовити якісь слова незрозумілою мовою та випити щось. Потім з неба прилітає пташка, яке стає його духом. І він стає непростим. Непростий може стати віщуном, знахарем або хмарником. Хмарники – наймогутніші.
Потім починаються танці, з’являється Свят у масці і запрошує Зоряну. Раптом Зоряна бачить у лісі постать дівчини, яка схожа на Аврору. Вона кидається за нею в ліс, але не може здогнати. Коли всі повертаються у Дім, знаходять вбитого лелеку. Пан Бартель наказує провести розслідування.
Зоряна починає наводити лад в бібліотеці, де знайомиться з домовиком та підгодовує його цукерками. її батько нарешті одужує, ми нарешті дізнаємося як його звати, Зоряна з ним прощається, ця сцена дуже дивна, бо батько думає, що вона замовниця архітектурного проекту. Зоряна дає йому амулет від монстрів Потойбіччя і прощається назавжди.
Зоряну викликають на допит, дають їй відвар правди, від якого їй страшенно боляче, тому що вона бреше. Але з’являється Свят, якого ніхто не бачить, і знімає біль, тож Зоряна може брехати впевнено. Потім Свят забирає її в бібліотеку і повертає весь біль, говорить всякі ніжності та щезає. А Зоряна розуміє, що він – бог.
Зоряна знаходить легенду про Морану – богиню смерті і дізнається, що богиню було ув’язнено сто років назад. І її хочуть звільнити. Богиня створила Книгу Буття, цю книгу було розділено на сім частин і сховано у всіх трьох світах.
Зоряна відправляється у лісі, щоб дізнатися правду від Блуда про її сестру. Вона нічого особливо корисного не дізнається, але там її спіймали Лукіан, Арсен та Софія. Зоряна розповіла їм, що Аврора працює на Морану.
Лукіан, Софія, Зоряна та Арсен грають в Правду чи дію, але гра не пішла. Будинок нарешті створив для Зоряни власну кімнату, двері якої щезають. Тут головна героїня раптом починає розповідати, що сестра її не любила і взагалі бажали її смерті, а Зоряна завжди була в тіні сестри і мати більше любила Аврору. На початку книги Зоряна дуже тужила за сестрою і шукала її.
Компанія йде в таємний бар у місті для непростих під назвою «Хижа мольфара».Зоряна не хоче йти, бо боїться нападу монстрів та зустріти батька. Але її переконують, до того ж вона має ляльку-мотанку. В барі Софія танцює з Арсеном, Зоряна хоче поговорити з Лукіаном про його розбите серце, а потім в бар заявляється монстр Щезник. Всі непрості з ним борються і Щезник щезає, а ляльку-мотанку викрадено.
В таємну кімнату дівчини нарешті приходить Свят, щоб побути з нею наодинці. В них зав’язується розмова. Свят хоче її поцілувати, але в Зоряни на рівному місці трапляється істерика, вона звинувачує Свята у брехні, той виправдовується, дівчина його проганяє.
Софія відводить Зоряну до Пожирача пам’яті, який показує дівчині два спогади її батька. Перший про те, що мати чуть не вмерла на двадцатому місяці вагітності, а другий про пологи. Лікар просить вибрати кого рятувати – мати чи дитину. З’являється Свят і всіх рятує, але просить сховати новонароджену дитину.
Зоряна бачить сон про сестру, яка просить її врятувати. Зоряна кличе Свята, той чомусь не з’являється. «Фіговий з тебе захисник» – каже дівчина.
Пан Герасим збирає всіх і повідомляє, що знайшов зрадника. Це Лукіан. Мстислав зловтішається, пан Герасим заявляє, що Лукіан йому більше не син.
Після зборів Зоряна істерично кричить «Святе, ти мені потрібен!», але той не з’являється, напевно тому що кілька розділів назад героїня влаштувала істерику на рівному місці, звинуватила у всіх гріхах і вигнала КАПСЛОКОМ. «Ну і вали! Я і без тебе про все дізнаюся! Чуєш? Я впораюся без тебе!» – заявляє головна героїня.
Приходить свято Зимового сонцестояння. Дизайн зали підозріло нагадує Гоґвортс. після вечері з’являються привиди померлих, в тому числі мати Зоряни. Вона розповідає, що в день пожежі вони з Авророю ходили до лікаря, бо Аврору щось мучало декілька місяців (батько казав цикл, в 10 років), але матері Аврора не хотіла розповідати що там таке, тоді як мати зрозуміла до якого лікаря йти. Мати розповіла про свій сон у молодості, про пожежу і зникла.
Наступного дня в Дім прислали коробку з відрізаною рукою батька Зоряни. Зоряна впевнена, що це Лукіан зробив. Вона вважала його другом, а він таке зробив.
Зоряна вирішує врятувати батька та покинути Дім. Вона просить Іванну зробити їй нову ляльку-мотанку.
Батько Зоряни дуже радий її бачити, хоча він не повинен її пам’ятати, але він чогось думає, що вона була у лікувальному закладі. Тепер вони живуть гарно і затишно, хоч в того і не має руки, проте він чудово готує лазанью.
Зоряна навіщось приколупалася до Клавдії Михайлівни і розказала їй про кордони. далі побачила сусідку з синцем під оком, а так хотіла відібрати ляльку-мотанку.
В себе в кімнаті Зоряна побачила Лукіана, який «Зрадник. Убивця. Вигнанець»
Лукіан розповів, що не відрізав руки батька, і взагалі ніякий він не зрадник. За словами Лукіана, його батько Герасим поляк родом з Закарпаття, який прибув до будинку на запрошення жінки. Хто та жінка Лукіан не знає. Як виявилося, Свят не являється героїні не тому він образився коли вона його послала, а тому що його ув’язнили у Домі. Бог потрібен Герасиму, тому що може подорожувати між святами та принести Книги.
Лукіан та Зоряна відправляються в Дім, щоб звільнити бога та вкрасти одну з Книг. Лукіан готує настоянку для батька, за допомогою якої його змушують поїхати до друга у Львів. Зоряна йде в квартиру до пані Клавдії – там страшний розгардіяж, а на стінах висять картини істот Потойбіччя, а також картина із крилатим псом, з очима, які нагадують Свята. Лукіан каже, що пані Клавдія була не простою смертною і жила тут неспроста.
Перехід у Дім знаходиться у Костелі Святого Миколая. У домі Лукіан і Зоряна йдуть у кімнату Лукіана, яка виглядає як сад та будиночок на дереві. Зоряна заснула і їй знову наснилася Аврора.
Лукіан та Зоряна йдуть шукати ув’язненого бога і бачать як мрець і упир тягнуть пані Клавдію. «Скоро заговориш. Ох як заговориш» – каже мрець. Лукіана та Зоряну захоплюють мрець, Мстислав та Аврора та саджають у камеру. Там же сидить Арсен. Зоряна зрозуміла, що Аврора весь час жила у Домі. Арсен каже, що пані Меланія мертва, а за всім стоїть Іванна. Зоряна розуміє «що знала про це». «Іванна. Відтятала. Моєму. Батькові. Руку» злиться дівчина. Потім вона згадала, що має ніж. Тим часом Лукіана та Арсена забирають на допит зі словами «НА ВИХІД!». Героїня лишилася сама «У розпачі. Зламана. Розбита. Це був кінець. Кінець усьому». Потім вона знов згадала про ніж.
Зоряну забрали до Іванни. Іванна каже, що хоче знищити богів. І що вона сама вбила свою доньку. Тепер вона хоче змінити світ за допомогою Книг Буття, які може знайти Морана. Іванна змушує Зоряну вбити ножем пані Клавдію. Зоряна волає «НАЩО? НАЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИЛА?». А Іванна каже, зо Зоряна і є Морана.
Зоряна відразу розуміє, що вона богиня і «заслуговувала на те, що сталося», цю фразу вона повторить ще багато разів потім. Зоряну-Морану допитують за допомогою сироватки правди (раніше це був відвар) . Але Зоряна-Морана не знає, де Книги. В камері її відвідують Софія та Арсен у вигляді вовкулаки. Він ранить Зоряну, вона стікає кров’ю. Коли вона прокидається, то бачить цукерки та домовика. Він дає їй ключ, яким можна торкнутися до стінки і опинитися будь-де.
Мрець і Упир забирають Зоряну-Морану в зал, де зібралися всі з Ордену. Приводять батька Зоряни, відрубають йому другу руку, витягають серце. В той же час Зоряна-Морана бачить місцезнаходження книг і Іванна так само. Потім починається бій, Аврора рятує Зоряну та наказує їй бігти. Лукіан дарує Зоряні-Моріна мольфу. «ТОБІ МЕНЕ НЕ ЗДОЛАТИ! ТИ НІКЧЕМА!» – кричить Іванна Аврорі. Аврора каже, що Свят у хижині у лісі.
Зоряна-Морана йде в свою кімнату та приймає ванну десь сторінки три. Потім вона йде рятувати Свята. У лісі вона зустрічає Упиря, але її рятує Мавка. Зоряна-Морана як богиня смерті обіцяє Мавці свободу. Мавка допомагає Зоряні-Морані, бо побачила в ній сяяння (привіт Стівен Кінг). В хижі Морана бачить пса з крилами, прибитого до стіни. Вона його звільняє. Коли вони потрапляють назад до кімнати, він перетворюється на людину і зовсім голий. Зоряна-Морана не може не думати про те що він голий. Свят заграє з Зоряною, приймає ванну, одягає піжаму, вони лякають разом спати, а потім займаються сексом.
Свят зізнається, що він бог Вогню, Симаргл. Поки вони лежали і думали що робити, пролунав вибух і в кімнату увійшла Іванна. Вона стверджує, що Свят вбив Аврору. «БРЕХНЯ» – кричить Морана. Далі відбувається беззмістовний заштампований діалог, Зоряна погрожує себе вбити, а далі раптом вона усвідомлює силу богині, відрубує пальці в Іванни. Іванна тікає.
Морана читає листа від сестри, який все пояснює (так вона мертва чи ув’язнена у тілі?) , а Свято повідомляє, що насправді Зоряна належить Купалі, богу кохання.
Дійові особи:
- Зоряна Чорнозір – дівчина 18 років
- Матвій Ігорьович – батько Зоряни архітектор
- Мати Зоряни – загинула у пожежі
- Аврора – старша сестра Зоряни, пропала під час пожежі
- Лукіан – Непростий
- Софія – непроста
- Арсен Мудрик – непростий
- Мстислав – непростий
- Лука – непростий
- Павло – непростий
- Свят – бог Симаргл
- Іванна – цілителька, істота
- Меланія – непроста
- пані Клавдія Михайлівна – сусідка
- пані Єремія – ворожка
- пан Герасим Бартель – засновник Ордену, батько Лукіана
- домовик
- Пожирач пам’яті
- Морана – богиня Смерті
- Блуд – істота в лісі
- Мавка – істота в лісі
- Щезник – монстр
- Мрець
- Упир Давид
- Гугін – дух Лукіана
Мої враження
Ще до прочитання книги я знайшла дуже негативний відгук на книгу від однієї української письменниці. Але книга була вже куплена, тож хоч-не-хоч довелося читати.
Дуже багато повторів, непотрібних подробиць та штампів.
Авторка поселила своїх героїв у Будинок з Химерами. Чогось його так люблять українські автори, ніби інших цікавих будинків у Києві немає.
Книжка починається з того, що зі стелі намагається пролізти монстр з іншого світу. Саме так і починався серіал Дивні Дива.
Дивний вибір імені для старшої сестри Зоряни – Аврора. Таке пересічне українське ім’я. А родина Зоряни шанує українські традиції, бо мати зробила доньці ляльку-мотанку. Якщо її кинути в монстра – він зникне.
Аврора старша Зоряну на два роки. Зникла вона у десятирічному віці. До цього в неї встигли початися менструації. Якось раненько, ні?
Іванна має на вигляд років сорок. Вона продала душу Морані. Морана ув’язнена вже сто років. Скільки років Іванні?
Коли з батька Зоряни виганяли демона, йому розрізали зап’ястки. Потім Софія миттю загоїла порізи, але синці та зламані кістки вона лікувала мазями. Якась в неї вузька спеціалізація зцілення.
Посвята в книжці відбувається… правильно на Лисій горі. Тій, що на Видубичах, там де Лисогорський форт. Дивно що не на тій, що біля Воздвиженки, де капище, закинуте кладовище і збираються сатаністи біля чорного-чорного склепу. На Посвяту Арсена в непрості мольфари заперли на гору трембіти, а потім всі танцювали повільні танці під кобзу, сопілку та трембіти (не вистачає бандури). Вже якщо полізли до гуцулів, то краще вже “чарівна сопілка, скрипка та цимбали”.
Пан Герасим (і Муму) Бартель має напівсиві вуса. А решта половина яка?
Зоряна постійно згадує, що її мами немає і вона загинула при пожежі, і регулярно нагадує нам, читачам, щоб ми не забули. Також героїня постійно чогось лякається і в неї бурчить шлунок.
Авторка любить кремовий колір – хтось з персонажів постійно щось має на собі кремового кольору.
Дещо авторка позичила з Гаррі Поттера – ванну старост, відвар правди (привіт Северус Снейп), сходи що рухаються в різні місця, ельфдомовик, комірчина з різним старим знаряддям, в якій ночує героїня, Книгу Буття було розділено на сім частин (в ГП – сім горокраксів). На день Зимового Сонцестояння в Домі свято – під стелею тисячі свічок, стеля чарівна, там змінюється погода, накриті столи, скрізь літають привиди – привіт Гоґвортс. Батьки Софії пожертвували собою, щоб врятувати своє дитя від злої Морани. Зоряна поселяться у кімнаті, двері якої щезають – привіт Кімната на вимогу. Пожирач пам’яті показує вибіркові спогади на вимогу – привіт Омут пам’яті. Фраза «Ніхто з живих не бачив жодного» – привіт Луна Лавґуд.
Цікаво, за яким принципом авторка вибирала імена, тому що в неї тут Зоряна, Аврора, Арсен, Любава, Мстислав, Лукіан, Софія, Герасим, Меланія, Іванна, Матвій, Клавдія, Павло, Лука – коротше збірна солянка. Герасима я взагалі не розумію, ну це таке російське ім’я з такою яскравою прив’язкою до Тургенєва. Ну назвала б того чувака Герман.
- Зоряна – логічно, зірка, прізвище Чорнозір – бо вона бачила всяке потойбічне
- Аврора – я розумію, що це зірка, але Аврора Матвіївна Чорнозір
- Арсен – вірменське чоловіче ім’я (і мережа супермаркетів), перекладається як шляхетний воїн
- Любава – старослов’янське ім’я
- Софія – грецьке ім’я
- Герасим – грецьке ім’я, означає старший
- Мстислав – слов’янське ім’я
- Лукіан походить від латинського «люкс» що означає “світло”, “світлий”, “той, що світиться “ – ну зрозуміло, там чувак з золотим волоссям
- Меланія — християнське жіноче ім’я — «темна, чорна»
- Іванна — християнське жіноче ім’я
- Матвій — українське чоловіче ім’я біблійного давньоєврейського походження
- Павло і Лука – це апостоли
- Давид – біблійський цар, в книзі так звати Упиря.
Якщо вже тут старослов’янські вірування, то логічніше щоб ординці носили відповідні старослов’янські імена. Якщо мольфари – то гуцульські. Но так як авторка намішала мольфарів з поганськими богами, ляльками-мотанками, трембітами, кобзами і ще Перун знає чим, то зрозуміло чого такі імена
До речі члени ордену люблять згадувати Перуна постійно – типу така фішка у авторки.
Щодо легенди про Морану. ЇЇ ув’язнили на сто років, це в часи Першої Світової війни? Але до цього люди поклонялися поганським богам, то коли ж її ув’язнили.
Зоряна розповідає, що незадовго до пожежі Аврора тікала до таємничої компанії. Їй тоді було 10 років.
Розділ «Розмова» – це щось з чимось.
«Не твоя справа» – загальна відмазка героїв на запитання, коли авторці треба ще тримати інтригу, але вона не знає як.
До речі оцей будинок, який створює кімнати під її власника – це загалом з Енканто, там був такий живий будинок. Правда потім виявилося що все це справа рук домовика.
Один момент в книзі мене просто вбив своїм ідіотизмом. У матері Зоряни складні пологи, прогноз невтішний. Лікар просить батька до кінця дня вибрати кого рятувати – дружину чи дитину. У 21 першому столітті у столичній лікарні? Авторка це серйозно? Ну я якомусь любовному романі про 18-19 століття сцена б ще проканала. У «Тих, що співають у терні» коли Меггі народжувала Джастіну, лікар питав у отця Ральфа, що якби довелося вибирати, то з точки зору церви треба рятувати мати чи дитину, нащо Ральф сказав, що церква вважає що рятувати треба обох. Але Меггі народжувала на плантації цукрової тростини серед джунглів, де неможливий був кесарів ростин.
Свят ніби бог, але поводиться як загублений цуцик, бігає навколо героїні. Потів вона його проганяє, потім починає кликати, той не приходить, вона йому звинувачує, потім знову кличе, потім каже «ну і вали». До клозапіну їй мали б виписати гідазепам.
Але потім виявляється, що Свят – це Симаргл, пес з крилами, тобто на рахунок цуцика я вгадала. Я, правда, не знаю до чого тут бог Вогню, вікіпедія щось нічого такого не пише.
Десятирічну дівчинку щось непокоїть вже декілька місяців, вона просить мати сходити з нею до лікаря, але не каже, що саме її турбує. Питання – як мати зрозуміла до якого лікаря йти, питання друге – отак вона й не розпитувала що ж трапилося? Десятирічна дівчинка не може піти до лікаря без супроводу батьків, тож мама мусила знати що там таке. А батько сразу сказав, що там проблеми з циклом. До речі, так і не з’ясувалося, до чого тут була вся ця історія з її менструаціями.
Будинок з Химерами для таємного Ордену невдалий ще тим, що він знаходиться в урядовому кварталі – там скрізь охорона та камери, непомітно не пройдеш, тим більше просто щезнути у завісу. Таємний Орден можно б було поселити, наприклад, в Замку Річарда Левине Серце на Андріївському Узвозі. Будинок багато років стоїть пусткою, ним опікується таємничий інвестор, про будинок ходить купа легенд і Лиса гора поряд. Можно було б описати вечір на Андріївському, там дуже гарно на заході сонця, згадати легенди, пов’язані з цим місцем. Ніби ззовні порожній будинок, а потім головна героїня заходить крізь запилюжені двері і там раптом чарівний Дім. До того ж поряд серце Києва – Поділ, вид на Дніпро.
З цієї історії могло б вийти гарне міське фентезі, але не склалося. Мені найбільш не подобається в цій книжці те, щ вона була видана в відомому видавництві у гарному оформлені і ніби претендувала на одне місце поряд із бестселлерами Голлі Джексон та Дженніфер Лінн Барнс. Під дорогою обкладинкою очікуєш якісний текст, а тут таке. Відчуваєш себе обдуреною. Хай би авторка видала це на Патреоні чи самвидавом, ця книжка б просто до мене ніколи б не потрапила.
Нажаль, це ще й не одиночна книжка, судя чи з усього буде продовження.
Цитати
«Коли двері врешті відчинилися, я не змогла стримати подиву. Переді мною стояла проста жінка років п'ятдесяти. Її ніс не прикрашала моторошна бородавка, на голові не було квітчастої циганської хустки. Якби я зустріла її десь на вулиці, то мені й на думку не спало б, що та займається «магією». – А ще забулася про мітлу, без неї нікуди ворожці в Києві
Я ніколи раніше не бачила таких хлопців. Він мав аж занадто вишуканий вигляд як на жителя столиці. Вдягнений у кремову класичну сорочку, штани до фігури, жилет» – жителі столиці образилися
«Якщо зверху одяг був такий вільний, що від його вигляду я лише трохи зашарілася, то штани, які обтискали його ноги і... ті штани таки змусили мене почервоніти. Попри те що це незваний гість мав соромитися, я стояла й не знала, куди себе подіти» – Що ж там таке в тих штанах і чого б це він мав соромитися?
«Сучасні підлітки не розуміють цього. Вони рідко навідуються до бібліотеки — хіба якщо того вимагає навчання, — віддаючи перевагу всьому електронному. Тому, що швидко проходить крізь них, не залишаючи в душі ані сліду того, хто це написав. Їм невтямки, яку силу мають живі книжки.» – Авторка великий знавець не тільки столичної моди, а й сучасних підлітків. Загалом героїня працює в бібліотеці, де повно старих пожовклих книжок, а старі пожовклі книжки в бібліотеці – це радянська література в основному.
«Ми вийшли з бібліотеки саме тоді, коли сонце вже опустилося достатньо низько, щоб пробиватися яскравими багряними променями між бетонних свічок київських вулиць» – я не змогла собі уявити київські вулиці у вигляді бетонних свічок, чомусь перед очима стоять звичайні собі вулиці, Велика Житомирська під час заходу сонця наприклад…
«... дістала звідти телефон, яким зараз користувалася замість загубленого. Він був старомодний, з кнопками, але свою функцію виконував» – не знаю, як авторка, але коли я чую фразу старомодний телефон, я уявляю собі щось таке зроблене Олександром Беллом…
«Лише стіна з картиною, на якій був зображений козак-характерник...» – куди ж без нього
«Вони взяли лікарняний, щоб сходити сьогодні до жіночого лікаря. Аврора, вона дуже переживала через... ну... свій цикл... » – це так важливо для подальшої історії?
«Я наче пере неслася на століття назад у польський палац. Це геть не було схоже на інтер'єр будинку в центрі сучасного Києва. Ким би ці орденці не були, вони точно полюбляли старовинні речі. Комод із натурального дерева, з вишуканими латунними ручками; дзеркало в рамі, на якій сиділи мідні пташки; тяжкі штори, вочевидь із дуже дорогої тканини; коване ліжко; велика шафа явно ручної роботи та невеличка вбиральня за ще одними дверима, що теж вирізнялася вишуканістю. Здавалося, я потрапила до музею, а не житлового будинку. Навіть погода за вікном на це натякала — густий туман» – чого у польський палац? В центрі сучасного Києва повно старовинних будинків зі старовинними інтер’єрами…. Описаний інтер’єр більше схожий на інтер’єр помешкання бабусі корінної киянки. І дійсно дивина – чого б це орденці полюбляли старовинні інтер’єри, вони ж зазвичай в ІКЕА все купують. Туман – це прямий вказівник на те, що у будинку вишукані меблі.
«І хоч мобільний тут працював, інтернет не ловив. Напевно, для Дому між світами не було передбачено благ сучасності.» – неподобство!
«... двері. На цих уже був інший малюнок. Ліс. Прадавній, густий, мудрий... Напевно, я розглядала двері хвилин п'ять, бо живіт у мене знову забурчав, а перед очима трохи поплило від голоду. Треба було рухатися далі. Я штовхнула двері й увійшла. Та замість того щоб опинитися в людній кімнаті, де роздають їжу, я тепер стояла посеред справжнього лісу. Під ногами проминався килим із моху, жовклого листя та соснових голок, а здалеку співали птахи.» – дивно, на дверях намальовано ліс, і за дверима чомусь ліс, а не їдальня.
«А тепер я навіть не знала, де саме цей ліс розташований. Точно не в Києві.» – і знову через сторінку «Очевидно, що цей ліс не такий, як у Києві. І поблизу точно не було дороги...»
«На березі, з оголеним торсом, укритим від верху до низу шрамами, сидів Лукіан.» – якщо в героя фентезі не буде шрамів, це не герой фентезі
«- Що ти собі думала?... - Я хотіла знайти їдальню...» – діалог після того, як Лукіан виловив Зоряну з озера
«Рудий орденець, поправляючи на носі окуляри, промимрив, здавалося, цілу сторінку з Вікіпедії» – дивне порівняння, сторінки в Вікі різні бувають
«Чомусь я уявляла загальний душ, як у гуртожитках, але це... Це було зовсім на нього не схоже. Переді мною розкинувся величезний басейн, з якого до самої стелі височіли колони у вигляді русалок. Стеля була виліплена так, наче це морське дно дивилося на відвідувачів своєю глибиною.» – дійсно чого це вона так уявляла, в старовинному чарівному будинку буде саме душ як у гуртожитку.
«Також у переодягальні були ще одні двері. З острахом відчинивши їх я побачила звичайний душ» – з острахом, а вдруг там бабай.
«-Чого бажаєте? — усміхнулася жіночка в кремовому фартуху. — Сьогодні в нас день традиційної їжі. Вареники, борщ і деруни.» – авторка скільки секунд це меню обдумувала? А можна було б зробити цікаво, день якоїсь регіональної кухні, хоч і гуцульської та смачно описати.
«- Тут їдять і люди, які хворіють? — спитала я, коли побачила істоту, що проходила повз. Судячи зі спини, яка трохи просвічувала крізь довгу сорочку, то була мавка.» – цікаво, що там в мавок за розпізнавальний знак на спині. Напевно написано МАВКА
«Як і минулого разу, бібліотека зустріла мене численними безладними купами томів.» – а мало бути якось інакше, чи що?
«Тато сидів у кріслі та читав книжку про архітектуру Києва.» – ну а що ще може читати архітектор, все логично, він же ж до цього нічого про архітектуру Києва не знав. Чом би не написати, що це був якійсь рідкісний альбом, який міг бути тільки в цьому Домі, наприклад із невідомими кресленнями Городецького
«Вичитавши, що блуд панічно боїться триколірних кицьок і чорних півнів, я засмутилася, але від ідеї навідати його не відмовилася.» – ну на рахунок чорного півня я ще розумію, але черепахову кішку знайти не так важко, на олх повно безкоштовно
«- Хто посмів зайти в наші володіння без дозволу? Я не можу тебе бачити, але відчуваю тебе, смертне створіння.» – скільки пафосу
«Просто знай, що ти й близько не заслуговуєш на такого, як Арсен. Зроби ласку, облиш його » – каже наша ГГ Софії. Ееее, що?
«Лялька-мотанка ... я носила її як прикрасу, почепивши на мотузку та повісивши на шию. Інколи перехожі дивилися на це з осудом, але мені було байдуже" – які погані перехожі
«Ми ніколи не були друзями, пані Клавдіє. Тож думаю, треба раз і назавжди окреслити кордони, за які вам краще не заходити» – головне, що ГГ з кордонами все ок напротязі книжки
«... посадка мала ідеально геометричний вигляд. Це мене трохи пригнічувало.... Природа як раз і відрізнялася тим, що красива у своїй неідеальності. Різноманітність форми, багатство кольорів - ось що приваблювало. Не рівні лінії висаджених сосен» – критика головної героїні щодо лісу
більшість діалогів ГГ з іншими виглядає так:
- Що за угоду ти уклав?
- Неважливо.
- ВАЖЛИВО!
- Кажи, що за угода, чорт забирай, інакше я піду звізси!
Тобто якщо героїня не отримує бажаного, вона починає горлати і істерити.
Тут можна ще багато чого понаписувати, але я так втомилася від цієї книжки, що досить. Чи ДОСИТЬ!