Я досить довго не могла наважитися прочитати цю книгу, адже згідно анотації це трохи не той Бакман, до якого я звикла після прочитання «Чоловіка на ім’я Уве», або «Моя бабуся просить її вибачити». Це теплі і приємні книги, а Ведмеже місто – це важка історія, до якої треба відповідний настрій. Книга мені і сподобалась і не сподобалась. Якби я знала, що в книзі йдеться про зґвалтування, я б її точно не читала. Але почавши читати, я захопилася деякими героями, і тому прочитала її до кінця. Скажу, що перша половина книги була досить нудною – багато роздумів про хокей, про команду, про родину, батьків та дітей в дусі Бакмана з його попередніх книг, але набагато більше і це депресивне місто. А потім, після того як все сталося читати стало цікаво і дія почала жвавіше розвиватися і хотілося дізнатися чим це все скінчиться. І навіть потім я дійшла до думки прочитати продовження, тому що мені сподобалися деякі герої, як наприклад Беньї та Амат і хотілося дізнатися про їх подальшу долю. Головна героїня книги дівчина Майя в мене співчуття не викликала зовсім, якась вона нудна і прісна, але мені дуже сподобалась її подруга Аня.
Я б не назвала цю книгу найкращою книгою року, мої враження від читання досить спокійні, без захвату, але було цікаво у другій половині книги.
В Україні книги Фредріка Бакмана видає видавництво Книголав і якість книжок дуже висока, вони гарно оформлені.
