«Незриме життя Адді Лярю» – фентезійний янг-едалт роман про незвичну долю Аделіни Ларю, яка заключила угоду з мороком і отримала вічне життя.
Сайт Вікторії Шваб http://www.veschwab.com/
Сюжет книги «Незриме життя Адді Лярю»
Аделіна Дарю з дитинства мріяла побачити світ, подорожувати, любила малювати, проте батьки приготували їй іншу долю – вийти заміж, народити дітей та померти змарнілою та виснаженою.
29 липня 1714 року двадцяти трирічна Аделіна мала вийти заміж за вдівця Руже. Проте дівчина категорично проти шлюбу, тож тікає в ліс і благає богів про порятунок. Аделіна не хоче належати нікому крім себе, хоче бути вільною. На її заклики відкликається морок та укладає угоду – Аделіна житиме вічно, проте її ніхто не буде пам’ятати. Коли Аделіна повертається у село – її ніхто не впізнає, батьки її виганяють, і дівчина покидає село.
В наступні роки Адді вивчає межі свого прокляття. Вона не може залишити сліду, накопичувати речі, мати постійне житло, вимовити своє ім’я, писати та малювати, проте вона може красти та творити руками інших. Тож вона шукає митців, щоб залишити свій слід у їх віршах, картинах, музиці. Час від часу 29 липня до Аделіни навідується морок, який пропонує їй здатися та віддати душу, але дівчина відмовляється.
Спустя 300 років у Нью-Йорку в березні 2014 року Адді заходить у букіністичну крамницю «Останнє слово» і за звичкою цупить книжку, упевнена, що про неї вже забули. Проте продавець з крамниці Генрі біжить за нею і звинувачує у крадіжці і Аделіна розуміє, що якимсь чином цей хлопець уперше за триста років її пам’ятає. Адді знов і знов зустрічається з Генрі, намагаючись зрозуміти причину цього феномену, не знаючи, що Генрі теж має велику таємницю.
Дійові особи:
- Адді Ларю – 23 роки, дівчина, яка уклала угоду з мороком
- Люк – морок, бог
- Генрі Штраус – хлопець, який пам’ятає
Війон, 1714 рік
- Естель – стара жінка з села Війон, яку вважають божевільною
- Ізабель – подруга Адді
- Руже – вдівець, наречений Адді
- Жан – батько Адді
- Марта – мати Адді
- Матьє і Анрі – діти Ізабель
- Жорж – чоловік Ізабель
Нью-Йорк 2014 рік
- Тобі Маршал – музикант
- Фред – продає книжки на вулиці
- Мел і Мегі – власниці кав’ярні
- Джеймс Сен-Клер – актор
- Фоліант – кіт
- Беатриса Гелен – подруга Генрі
- Мередіт – власниця крамниці «Останнє слово»
- Роббі – друг і колишній хлопець Генрі
- Девід – старший брат Генрі
- М’юріель – сестра Генрі
- Саманта, Сем – дівчина-художниця
- Джош – друг Генрі
- Табіта Мастерз – колишня дівчина Генрі
- Ванесса – дівчина в кав’ярні
- Марк – бармен
- декан Мелроуз
Інші
- Бертран – кравець в Парижі (1716 рік)
- Ремі Лоран – хлопець в Парижі (1724 рік)
- Вольтер
- мадам Жофран – господиня салону у Парижі (1751 рік)
- Маттео – художник (Венеція, 1806 рік)
- Бетговен – композитор (1827 рік)
Мої враження
Книга ніби і цікава, і про неї багато гарних відгуків, але мене не захопила. Напевно, тому що це янг-едалт і в ній немає глибини та драматизму, які б мали бути, коли людина живе триста років. Аделіна зовсім ніяк не змінюється за триста років, як особистість. Вона ніби живе одним днем і кожен день з чистого листа, який ніяк на ній не відбивається. Єдине, що вона мови вивчила та багато книжок прочитала. Люк також якийсь не дуже божественний, поводиться як простий парубок, а не безсмертне і всемогутнє створіння. І взагалі вся ця історія кохання Люка до Аделіни досить невиразна і сумнівна. Тобто усім героям в книжці не вистачає харизми, глибини характеру. Наприклад якщо взяти Різенда, або Амрен з «Двору шипів та троянд», або Гадеса зі циклу «Гадес та Персефона», то відразу віриш, що ці персонажі прожили багато століть. Генрі мені взагалі не сподобався, зовсім нецікавий персонаж, і досить дивно, що Аделіна ним так захопилася, маючи трьохсотрічний досвід, хіба що лише тому, що він пам’ятає її і вона не почувається такой самотньою.
Чесно кажучи, з такою темою можно було б набагато цікавіше розвернутися. А так, виходить, що головну героїню всі триста років цікавлять виключно їжа, секс та де переночувати.
Щодо видання від Книголав. По-перше мені не сподобався переклад, іноді було важко просто читати, перекладач використовує застарілі слова та діалектизмі, не знаю навіщо. По-друге, це дуже неякісна книжка – поганий папір, здається що книжка розсиплеться в руках. Мені дістався екземпляр, де зріз був заляпаний клеєм, отже мені прийшлося сторінки розривати. По-третє дуже дрібний шрифт – в мене постійно голова боліла під час читання, тому що очі напружувалися.
Я так зрозуміла, що головні посили цієї книжки – це те що треба пильнувати час, жити на повну, та не зводити життя жінок до кухні та дітей.
Читайте також:
