Головний герой роману – Мартін Іден. Це хлопець двадцяти років, моряк. Мартін виріс на вулиці і закінчив лише 6 класів. У 11 років, після смерті матері, став рознощиком газет і відтоді змінив із десяток професій, об’їздив увесь світ, побував у екзотичних країнах. Мартін неправильно розмовляє, лихословить, курить, п’є, часто б’ється. З іншого боку, він привабливий, душа компанії і любить читати, особливо поезію.
Одного разу Мартін Іден захищає від хуліганів студента Артура Морза, і той запрошує Мартіна до себе на обід. У будинку Морзів Мартін приголомшений красою і витонченістю інтер’єрів, взаєминами в сім’ї, але найбільше його вразила Рут – сестра Артура. Рут здається Мартінові істотою неземною і чарівною. Він закохується в неї і вирішує домогтися її кохання. Для цього йому потрібно стати людиною з її кола. Він починає стежити за собою, багато читає і просить у Рут поради, як йому заповнити прогалини в освіті. Рут із ним займається, Мартін робить успіхи у навчанні, мова та зовнішній вигляд його змінюються. Рут сама ще не розуміючи, закохується в Мартіна, а Мартін вирішує, що він стане письменником.
У романі «Мартін Іден» Джек Лондон частково описав свій досвід становлення як письменника. Він також займався самоосвітою, також працював багато годин на день, відточуючи письменницьку майстерність, отримував відмови з журналів і знову і знову відправляв рукописи. Як і Мартін Іден, Джек Лондон працював і матросом, і в пральні, і розносив газети.
Мої враження
Я взялася читати книгу «Мартін Іден», тому що мені часто трапляються позитивні відгуки на цей твір. Крім «Мартіна Ідена» я читала у Джека Лондона «Серця трьох» та «Любов до життя», але це було ще у школі.
Незважаючи на те, що я прочитала книгу за два вечори, роман «Мартін Іден» мені не дуже сподобався. Книга виявилася надто очевидною, передбачуваною. Спочатку мені було цікаво, але коли я зрозуміла, до чого тут усе йде, мені стало нудно. «Мартін Іден» – це в жодному разі не історія успіху, як може здатися з анотації. Це історія розчарування. Бійтеся мріяти, бо мрії збуваються, так би мовити.
Тема лицемірного та неосвіченого буржуазного суспільства втомила ще у школі. Мені не подобається, як Джек Лондон у романі насідає на буржуазне суспільство. Логічно, що Морзи не приймали колишнього матроса Мартіна Ідена, не вірили у нього – мали право. Як і логічно те, що до знаменитого письменника Мартіна Ідена потягнулися публічні люди, включаючи тих, хто відкидав письменника-початківця раніше. Але такою є наша людська натура, і нікуди від неї не подітися.
Згадати того ж Ван Гога – точнісінько Мартін Іден. Також одержимий своєю справою, його також ніхто не сприймав серйозно, від нього відвернулися рідні, йому також казали, що він почав надто пізно, і що він не має освіти, необхідної для гарного художника. Ван Гог також зневажав художній ширвжиток, який з успіхом продавався в галереї його брата, як і Мартін Іден зневажав бездарні вірші та оповідання, якими були сповнені журнали.
Якби всі були такі піднесені та важливі, як Мартін – нікому було б працювати. Економіку зміцнює буржуазне суспільство, завдяки своєму бажанню жити багато і комфортно, і завдяки цьому створюються компанії, виробництва та робочі місця.
У 20 років я підтримувала б Мартіна Ідена і обурювалася зневірою Морзів. Але в 41 я також, як батьки Рут і сама Рут, думала, що Мартін Ідену треба знайти нормальну роботу. Джек Лондон не пояснює читачам несподіваного успіху творчості Мартіна. Просто пощастило, книгу помітили і все. А могли й не помітити. Позиція Рут зрозуміла – дівчина звикла до комфорту, і не готова жити в злиднях заради коханого і чекати, поки той досягне успіху. Це її право та вибір. Згодом змінюється і ставлення Мартіна до Рут – якщо спочатку він бачить її позаземним створенням, розумною і піднесеною, то в кінці він вважає її дурною і неосвіченою, звичайною, земною.
Процес перетворення Мартіна Ідена з простого роботяги в інтелектуала мені дуже нагадав процес перетворення персонажа Чарлі Гордона з книги «Квіти для Елджернона» з розумово відсталої на дуже розумну і високоосвічену людину. Але як і Мартіну Ідену, так і Чарлі Гордону їх розвиток і набуті знання щастя не принесли.
Мартін Іден до певної міри автобіографічна книга, але через перебільшені здібності та фізичні якості героя історія здається неправдоподібною. Наприклад, Мартін Іден має залізне здоров’я і тому працює по 19 годин на добу. Мозок рано чи пізно втомлюється і перестає сприймати нову інформацію. А так виходить, що Мартін має супер здібності до навчання та супер пам’ять. Також я не вірю, що людина, яка за 20 років не написала ні рядка, раптом починає видавати в шаленому темпі оповідання, вірші, есе тощо.
Краще б я почитала справжню біографію Джека Лондона.