«Чаликушу» – це калька з турецької мови Çalıkuşu. Іноді роман ще перекладають як «Корольок — пташка співоча». Решат Нурі Ґюнтекін – це турецький письменник і драматург, який творив у першій половині 20 століття. Роман «Чаликушу» був написаний у 1922 році і розповідає про долю дівчини Феріде, яка змушена була покинути родину та вчителювати у різних містах та селах Анатолії перед Першою Світовою Війною.
Роман складається з п’яти частин. Перша частина – це перший великий запис у щоденнику зі спогадами Феріде про своє дитинство, навчання у пансіоні та заручини із кузеном Кямряном. Друга, третя та четверта частини – це власне щоденник Феріде після втечі з дому напередодні весілля. Остання частина – це те, що сталося після того, як Феріде закінчила свій щоденник.
Я зачарована цією книгою вже понад 30 років. Екземпляр, який я маю, був надрукований у 1991 році, і книга гарно перекладена та ще й проілюстрована. Вона для мене дуже дорога і є справжнім раритетом. Переклад здійснив Григорій Халимоненко, ілюстрації – Р.М. Багаутдінов.
На фото один із знакових моментів книги та серіалу, коли Феріде спостерігає на чинарі за своїм кузеном та Наріман-ханим.
Мені дуже подобається, що перекладачі залишили всі автентичні звернення до людей різних посад та верств населення, як наприклад ходжаним, мувіде-ханим і Реджеп-бей-ефенді – це надає книзі надзвичайного колориту.
Дія книги відбувається у досить складний для Туреччини час, коли країна конче потребувала реформ, і це добре змальовано у поневіряннях Феріде у міністерстві освіти, де все вирішують знайомства, процвітає корупція та бюрократія, а також на прикладі таких сел, як Зейленер, де живуть забобонні та неосвічені люди, де діти грають в похорон, ніхто не посміхається.
У книзі також підіймається питання ставлення суспільства до самотньої жінки, дівчини, яка працює це вважається чимось непристойним, і де б Феріде не опинилась, вона відразу привертала увагу всього населення, особливо чоловіків.
Так як Феріде багато подорожує Туреччиною, то в книзі є описи деяких міст і містечок. Хоча деякі позначені лише як Б. чи Ч., інші описані досить докладно – Ізмір, Стамбул, Кушадаси, Текірдаг. Хоча у серіалі згадується, що Б це Бурса, а Ч – Чанаккале.
Серіал
Крім книги мені також дуже подобається серіал 1986 року. Це дуже гарний серіал, я вперше побачила його ще в дитинстві, і з тих пір дивлюся його із задоволенням щороку. Серіал можна знайти на youtube, або на dvd. Нещодавно вийшов ще один серіал, але він нічого спільного з книгою не має окрім імен головних героїв.
А от серіал 1986 року знятий дуже близко до книги. Змінено кілька епізодів, але їх значення не змінилося. Серіал дуже гарний, в ньому чудово показана Туреччина початку 20 століття, а також в серіалі дуже гарна музика.
Роль Феріде виконує Айдан Шенер, і я скажу, що інакше я собі Феріде і не уявляю, актриса дуже красива і Феріде в неї вийшла ідеальна.
Роль Кямряна виконує Кенан Калав. За книгою Кямрян мусить бути русявим та зеленооким. Але в серіалі Кямрян теж непоганий.
Мунісе також мала б бути русявою, в серіале це дівчинка з чорним волоссям.
Шейх Юсуф Ефенді за книгою мав 35 років, в серіалі йому десь під п’ятдесят.
Ісхан-Бей у книзі описується як гарний юнак, у серіалі він досить дорослий чоловік.
Мій улюблений епізод у серіалі – це епізод на гойдалці, коли Феріде та Кямрян катаються на гойдалці, а дядько Азіз та тітка Айше сидять за самоваром, спостерігають за цим та перемовляються.
Взагалі весь цей османський побут переданий до дрібниць – одяг, парасольки, будинки, інтер’єри, школи. Я читала, що це був на той момент найдорожчий серіал в Туреччині.
Читайте також: