Дія у романі «Мене називають Червоний» відбувається наприкінці 16 століття. Султан замовив придворним художникам таємну книгу, яка мала б здивувати венеціанців. Одного з митців убивають. В цей час до Стамбула після дванадцятирічної відсутності прибуває Кара та відвідує свого родича Еніште, у дочку якого – Шекюре він давно закоханий. Еніште розповідає про книгу і бажання оформити її з використанням прийомів західних майстрів – перспективи, світла і тіні, точної передачі осіб та об’єктів. Після цього відбувається ще одне вбивство, в результаті якого зникає остання сторінка з таємної книги Еніште. Підозра падає на трьох художників: Келебека, Зейтіна і Лейлека. Султан дає Кара та власнику майстерні майстру Осману три дні для розслідування.
У книзі постійно протиставляється традиційне ісламське мистецтво та західне мистецтво, герої книги сперечаються про те, чи варто уподібнюватися венеціанцям чи продовжувати малювати у традиційному стилі.
Кожна глава написана від імені одного з героїв, у тому числі від імені мертвих, від імені вбивці, і навіть від імені монети, намальованого собаки, дерева і червоного кольору. Також у книзі іноді розповідаються різні притчі та історії.
Цікавий момент – у Шекюре, дочки Енішті двоє синів Шевкет та Орхан. Мати Орхана Памука звуть Шекюре, а старшого брата Шевкет.
Книжка мені сподобалася, було цікаво, і навіть не те, хто виявиться вбивцею, а самі історії про художників, традиції мініатюри. Я багато гуглила та розглядала мініатюри під час читання. У книзі часто згадуються різні перські легенди, особливо про Хосрова та Ширін, про які я раніше не чула. Так що ця книга не просто історичний детектив, а й певною мірою провідник з османської літератури та мистецтва кінця 16 століття.
Читайте також:
