Повна назва книги «Неприродні випадки. Нотатки судмедексперта в 34 розтинах». В Україна книгу видає видавництво Book Chef.
Ричард Шеперд – судмедексперт із 40-річним досвідом, провів розтин понад 23 тисячі тіл, брав участь у розслідуванні смерті принцеси Діани, а також проводив судмедекспертизу тіл британців, які загинули під час терактів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку.
У своїй книзі доктор Ричард Шеперд розповідає не лише про цікаві та загадкові випадки зі своєї практики. Він розповідає про саму смерть – що відбувається з організмом у наступні години після того, як зупинилося серце. Автор зауважує, що більшість людей має неправильне уявлення про смерть.
Смерть це процес. У ході цього процесу кожен орган нашого тіла відмовляє зі своєю швидкістю, що залежить від його внутрішньоклітинного обміну речовин. Це, у свою чергу, запускає подальші процеси, які зрештою призводять до розкладання та природної ліквідації тіла. Прах до праху.
Зазвичай покійники виглядають умиротвореними, це пов’язано з тим, що м’язи максимально розслаблюються.
Ричард Шеперд розповідає, що неможливо точно встановити час смерті за температурою та станом м’язів, як це люблять показувати в серіалах.
Автор багато пише про саму професію судмедексперта, про те, як йому доводилося абстрагуватися та прибирати всі емоції та почуття, прибуваючи на місце злочину, де сталося щось жахливе. Також автор зауважує, що лікарі, які роблять розтин, відносяться до покійних із глибокою повагою та людинолюбством.
По суті, саме стільки часу знадобилося мені, щоб визнати, наскільки глибоко мене зворушила ця різанина. Тоді я не дозволив собі відчути потрясіння або навіть сум. Ми повинні докопуватися до правди із властивою лікарям відчуженістю. Щоб служити суспільству, ми часом маємо тимчасово відмовлятися від певних аспектів власної людяності.
Справи, описані на сторінках книги, можливо, надто вразять деяких читачів. Мені було важко читати розділ про дитячу смертність як через СРДС і через неприродні причини. До 80-х років більшості немовлят ставили як причину смерті СРДС, але потім було відкрито синдром дитячого струсу і з’ясувалося, що батьки вбивали своїх дітей набагато частіше, ніж думали лікарі. До кожного випадку смерті немовляти в сім’ї стало приділятись пильну увагу, а якщо в сім’ї народжувалися ще діти, то часто розглядалася в суді можливість позбавлення батьків батьківських прав. Деякі такі справи тривали роками і навіть десятиліттями. Одна зі справ смерті немовляти мало не привела самого Ричарда Шеперда до судового розгляду та позбавлення ліцензії. Цей випадок змусив автора дуже переживати і в нього почалися панічні атаки.
Про судові розгляди у книзі взагалі дуже багато інформації, оскільки судмедексперти свідчать у суді.
Щоб відволіктися від роботи, доктор Шеперд навчився керувати літаком і став регулярно літати на маленький Цесні.
Крім роботи в морзі Ричард Шеперд займався дуже важливою громадською діяльністю, він боровся проти прийнятих способів утихомирення людей у в’язницях, через що багато хто гинув від удушення, а також проти расизму в розслідуваннях. Так багато місця на сторінках книги приділяється справі Стівена Лоуренса, темношкірого студента, якого зарізали на зупинці п’ятеро білих хлопців. Сім’я Лоуренса боролася багато років і таки домоглася покарання для злочинців.
У книзі описується кілька масштабних терактів і як у таких випадках організовується робота моргів, поліції, проводяться упізнання тіл. Автор розповідає, що у 80-90-х роках Британія ще не була готова до масових жертв при аваріях та катастрофах і як складно було працювати в ті роки при масових аваріях, таких як аварія на залізниці у Клепхемі, чи зіткнення прогулянкового судна з баржею. Головна труднощі полягала у опізнанні, оскільки тоді ще проводилися ДНК-експертизи. Також він розповідає про свою роботу в Нью-Йорку після терактів 11 вересня, пов’язаних із упізнанням загиблих британських громадян. Автор пише, що упізнання проводилися аж до 2015 року та було упізнано лише 60% жертв.
Одна з глав присвячена смерті принцеси Діани, автор брав участь у розслідуванні причин смерті й у наступних розслідуваннях, порушених у зв’язку з теоріями змови, що ходили в суспільстві.
Автор розповідає також про своє дитинство, своїх батьків, чому він вирішив стати судмедекспертом, як він навчався, про свою дружину та дітей. Що стосується дружини автора Джен, то вона мене сильно дратувала своїм невдоволенням чоловіком. Ричард Шеперд крім роботи та навчання займався дітьми, готував, проводив увесь вільний час із сім’єю, його дружина вирішила після 30 років вивчитися на лікаря та постійно займалася, і їй дали таку можливість, при цьому вона постійно висловлювала претензії до автора, що він не виявляє до неї бурхливих почуттів кохання і навіть водила його до психолога. Потім вона вирішила, що робота у лікарні – це не для неї, вона захотіла переїхати на острів Мен. Подружжя купило котедж, через що Ричардові довелося весь час літати на материк по роботу, а його дружина почала розводити овець. А після 30 років шлюбу вона вирішила розлучитися. І найнеприємніше, що автор вважав, що дружина має рацію.
І ще мені не дуже подобалася реакція Ричарда на те, що його дочка вирішила стати судмедекспертом, він відмовлявся брати її в морг і показувати фото жертв, але як би там не було, дочка все одно стала судмедекспертом.
Книга мені дуже сподобалася, я дізналася багато нового і про процес смерті, і смертельні травми, і роботу судмедекспертів, і про теракти та багато іншого. Ричард Шеперед має ще одну книгу «Сім віків смерті. Подорож судмедексперта життям», теж хочу прочитати.
Звичайно, ця книга не для всіх, слабонервним, вразливим, вагітним і молодим матерям, напевно, ту книгу краще в руки не брати.
Навіщо взагалі читати подібні книги – для того, щоб перестати боятися смерті. Коли знаєш весь процес у подробицях, розумієш, що відбувається з організмом, це перестає бути лякаючим. Мені, як любителю детективів, було цікаво почитати справжні розслідування, справжні детективні історії. І взагалі завжди цікаво подивитися на іншу професію зсередини.