«Дім біля озера» – історичний роман Кейт Мортон, в якому сучасність переплітається із подіями 30-х років двадцятого століття у маєтку Лоеннет. Оригінальна назва роману The Lake House, рік видання 2015.
Книга «Дім біля озера» у багатьох асоціюється з однойменним фільмом з Кіану Рівзом та Сандрою Баллок, але немає жодного стосунку до книги Кейт Мортон.
Сюжет роману «Дім біля озера»
Дія в книзі «Дім біля озера» відбувається в сучасному світі – в 2003 році в Лондоні і в минулому – в 1932-1933 роках у маєтку Лоеннет.
Головна героїня книги «Дім біля озера» – детектив-інспектор Седі Сперроу опиняється в будинку свого діда Берті у вимушеній відпустці через порушення професійної етики у справі про зниклу Мегі Бейлі. Під час пробіжки вона знаходить порожній будинок в оточенні занедбаного саду – маєток Лоеннет і дізнається, що маєток належав багатій аристократичній родині Едевейн. У 1933 році у маєтку сталося нещастя – під час літнього свята зник 11 місячний Тео Едевейн. З того часу у маєтку ніхто не живе. Старша сестра зниклого Тео, Еліс Едевейн стала відомою письменницею детективних романів.
Седі вирішує розібратися у справі зниклого багато років тому Тео. У самої Седі теж є таємниця, яка знайшла її через 15 років, та й у всіх героїв книги є свої секрети.
Мої враження
«Дім біля озера» – найгірший роман Кейт Мортон. За рівнем загадок та таємниць книга відповідає бразильським мильним операм. Дуже слабка інтрига та дуже багато повторів. Таке складається враження, що авторка писала цю книгу через зобов’язання перед видавцем і мала видати певний обсяг.
Читати цю книгу було нудно. Надто вже все було передбачувано і зрозуміло, і що сталося з Тео, і хто цей Тео насправді. Крім слабкої інтриги у книзі просто багато нестиковок та плутанини і в часі та з персонажами. Коли справа дійшла до розв’язки, перша думка була «як тупо».
У цій книзі у автора не гаразд із собаками. У мене було таке відчуття, що автор ніколи не гуляла з собаками полями та лісами. Кейт Мортон двічі використовує собак, щоб її героїні могли випадково опинитися в потрібному місці за сюжетом, але з погляду автора собаки – ірраціональні істоти, які ні з того ні з цього можуть просто втекти невідомо куди.
Особливо мене потішила історія з 15-річним золотистим ретривером, який страждав на артрит, який ледве ходив, але потім раптом помчав за зайцем аж так далеко, що господиня його шукала півгодини і забрела на сусідню ферму, де раптом побачила кибитку, в якій жив чоловік, з яким вона кілька місяців тому зустрілася в поїзді. Крім дивовижної спритності хворого собаки мене просто вражає цей оригінальний хід сюжету. Насправді якщо автору потрібно було, щоб у героїні з садівником був роман – навіщо вигадувати стільки зайвих ходів, ну прийшов би чоловік просто в маєтку працювати і все. А то виходить, героїня потім довго бігала на сусідню ферму на побачення, і ніхто не помітив, що сувора мати сімейства кудись постійно дівається?
Цуценят золотистого ретривера автор теж не бачила, інакше не писала б, як щеня спотикається через свої вуха.
Ще мене дуже дратували описи подій з точки хору Тео, 11-місячного немовля. Я не підозрювала, що у малюків до року можуть такі глибокі думки та спостереження. Зовсім маленькі діти в книзі часто поводяться так, ніби їм більше трьох, що виглядало дивно, так як автор мати трьох дітей, і якщо як поводяться собаки вона може і не в курсі, але як розвиваються діти точно знає.
З дідом Седі теж незручно вийшло. Седі постійно розповідає йому про свої розслідування, у неї купа вирізок та матеріалів, а важливе для впізнання фото, яке розставило все на свої місця, він побачив аж наприкінці книги. І ще загадка тут будується на недомовках – мовляв обидві сестри багато років приховували одна від одної сімейні таємниці – дві баби 90 і 86 з часів своєї юності вперто не розповідають один одному про те, що відбувалося в їхній сім’ї, причому одна знала і все розуміла. а друга нічого не знала та не розуміла, це як взагалі? Гаразд, якби вони посварилися, жили на різних континентах, але вони постійно бачилися. І жодного разу за понад 60 років не відкрилися одна одній за пляшкою вина?
Якби я взяла у Кейт Мортон цю книгу першою – я б ніколи не стала читати всі інші. Але ж автор має дуже гарні романи «Забутий сад» і «Далекі години». А ось «Хранителька таємниці» та «Дім біля озера» вийшли слабкими.
Читайте також:
