«Хроніки мандрівного кота» – це історія, розказана котом Нана про свого господаря Сатору Міявака. Ім’я Нана означає «сім», тому що хвіст кота згинається подібно цифрі «сім», а попереднього кота Сатору звали Хаті – «вісім».
Нана був вуличним котом і любив валятися на даху фургона Сатору. Сатору часто його гладив і приносив їжу. Одного разу Нана потрапив під машину і зламав лапу. Сатору відвіз його в клініку і забрав собі. Сатору і Нана щасливо прожили п’ять років, але потім в житті Сатору сталося щось, через що тепер він їде з Токіо в Саппоро і по дорозі відвідує своїх шкільних друзів під приводом залишити у кого-небудь з них Нана. Справжня причина подорожі Сатору відкриється в кінці книги.
По дорозі до друзів Сатору і Нана спостерігають багато прекрасних моментів – море, квітучі поля, луки, пасовиська коней, подвійну веселку, гору Фудзі, оленів в лісі і багато іншого. Зустрічаючи кожного зі своїх друзів, Сатору згадує різні моменти свого життя, своїх батьків, попереднього кота Хаті. Кожен з друзів Сатору має свою сумну життєву історію, але після зустрічі з Сатору життя змінюється на краще.
Поки Сатору спілкується з друзями, Нана знайомиться з їхніми домашніми улюбленцями – мудрою літньою кішкою Момо, навіженим псом Торамару, вчить полювати кошеня Чатрана.
У книзі є ще один персонаж – тітка Сатору, Норіко. Вона все життя присвятила роботі, так і не навчилася спілкуватися і знаходити спільну мову з людьми. З появою Нана Норіко поступово вчитися спілкуватися як з котами, так і з людьми. Спочатку Норіко навіть записувала в зошит як правильно гладити Нана.
У книзі «Хроніки мандрівного кота» автор зачіпає багато різних питань – відносити між батьками і дітьми, ставлення до домашніх тварин, дружба, ревнощі, шляхетність, важливість цінувати кожен момент життя і не відкладати на потім важливі справи, вміння залишати в минулому дрібні образи і негаразди. Наприклад, Сатору дуже хотів з’їздити провідати свого кота Хаті, але тітка Сатору постійно була дуже зайнята. Нарешті, Сатору вдалося заробити на літніх канікулах гроші на поїздку, але йому довелося відвідувати могилу Хаті, так як кота збила машина.
Ідея книги злегка перегукується з книжкою Кадзуо Ісігуро “Залишок дня”, тут теж присутній дух mono no aware (物 の 哀 れ) – світла і ніжна печаль по минулому.
Історія Нана і Сатору мені дуже сподобалася, в кінці я навіть плакала. Це одна з найбільш зворушливих книг, які я читала.
Читайте також:
- «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро
- «За річкою, в затінку дерев», Ернест Гемінґвей
- «Зимове сонцестояння» Розамунда Пілчер
- «Золотий храм» (Кінкакудзі) Юкіо Місіма
- «Місячний камінь: хлопець, якого не було» Сйон
