Станіслав Лем — всесвітньо відомий класик наукової фантастики, польський письменник родом зі Львова, один із найвпливовіших мислителів ХХ століття у жанрі філософської фантастики.
«Соляріс»
Кріс Кельвін прибуває на станцію біля планети Соляріс. Планету було відкрито понад сто років тому, і відтоді її намагаються дослідити. Вона обертається навколо двох сонць — червоного й блакитного. Майже всю поверхню вкриває океан, який, як показали багаторічні дослідження, є єдиним утворенням і, судячи з усього, мислячим.
Попри численні спроби встановити контакт, це так і не вдалося, але час від часу океан породжує дивні явища й формації, які намагалися класифікувати. Наприклад, мімоїд — утворення, що виникає з океану у вигляді диска й перетворюється на структуру, яку здалеку можна прийняти за місто з висотними будівлями. Якщо поблизу мімоїда знаходиться апарат чи машина, він копіює її. Є також так звані симетріади, які з’являються раптово, немов гейзери, після чого починається стадія моделювання — утворюються численні коридори й галереї. Загалом ця формація є тривимірною моделлю якогось рівняння вищого порядку. У період найбільшої стабільності всередині симетріади можна пересуватися, але руйнується вона так само несподівано. У таких утвореннях загинуло 718 людей, з них 106 — лише під час однієї експедиції. Водночас сама плазма, з якої складається океан, не проявляє агресії й завжди розступається перед стороннім тілом.
З часом інтерес до планети згас, станція спорожніла. До прибуття Криса Кельвіна на ній залишалося троє вчених — Гібарян, доктор Сарторіус і Снаут. Як з’ясувалося, незадовго до прильоту Кельвіна Гібарян застрелився, Сарторіус забарикадувався в лабораторії, де відбувається щось незрозуміле, а Снаут поводиться дивно й потайливо, нічого не пояснюючи, лише натякаючи, що невдовзі Кельвін сам усе побачить.
Прокинувшись одного ранку, Кріс Кельвін знаходить у своїй кімнаті свою давно загиблу дружину Гері. Сама Гері не зовсім розуміє, хто вона і що тут робить, а Кріс усвідомлює, що це не справжня Гері. Снаут називає такі явища «гостями» й каже, що кожен має свого гостя.
Спочатку Кріс намагається позбутися Гері, але вона повертається, і з часом він змиряється з її присутністю. Тим часом доктор Сарторіус знаходить спосіб назавжди позбутися гостей, а Кріс намагається зрозуміти, навіщо океан їх створює і що це взагалі означає.
Мене в книзі більше цікавила не стільки історія взаємин Криса з «воскреслою» дружиною, скільки сам океан — його сутність і те, як Лем устами Криса намагався пояснити дії океану й те, що там насправді відбувається. Хоча історія Гері також дуже сильна, особливо якщо уявити себе на місці Криса — коли раптом повертається той, кого ти дуже любив і давно поховав.
Мені книга дуже сподобалася, навіть попри те, що я знала сюжет за фільмом 2002 року з Джорджем Клуні.
«Непереможний»
Головний герой повісті — Рохан, помічник астрогатора (керівника місії) Хорпаха.
«Непереможний» — це космічний крейсер, який прибуває на планету Регіс III у системі Ліри, щоб з’ясувати, що сталося з екіпажем крейсера «Кондор». Той прилетів сюди кілька років тому, і вже через 48 годин після висадки екіпажу зв’язок із ним було втрачено. Останнє повідомлення з «Кондора» — дивний запис, схожий на котяче нявкання.
Регіс III — еволюційна загадка. Уся суша планети вкрита піском, життя існує лише в океані. Чому воно не вийшло на сушу — або якщо вийшло, то куди зникло — залишається незрозумілим.
Після тривалих пошуків «Кондор» було знайдено, а довкола нього — численні тіла членів попередньої експедиції. Дивно, але всі вони померли природною смертю — на них ніхто не нападав. Сам корабель виглядав так, ніби всередині пустувала зграя макак: речі розкидані, книги розірвані, прилади зламані. Водночас системи життєзабезпечення працювали нормально.
У морозильному відсіку команда знайшла замерзле тіло. За допомогою спеціального пристрою вдалося зчитати останні імпульси мозку. Однак образи, які відтворив прилад, ще більше збентежили дослідників, а пам’ять загиблого була повністю стерта. Причиною смерті стало переохолодження.
У ході розслідування екіпаж «Непереможного» дійде несподіваних висновків і зіткнеться з тими самими проблемами, що й «Кондор». А також відкриє на планеті досі невідому форму еволюції.
На перший погляд сюжет може здатися банальним — екіпаж прибуває на невідому планету, щоб з’ясувати долю попереднього корабля. Подібне ми бачили в «Чужому», «Червоній планеті» та сотнях інших фільмів. Зазвичай на планеті мешкають монстри, які всіх знищили або використали для власного виживання.
Але в цій книзі все інакше. Тут немає монстрів, людей ніхто свідомо не вбиває, а форма життя — якщо це взагалі можна назвати життям — абсолютно унікальна й позбавлена злого наміру чи агресії. Більше того, наприкінці Рохан доходить висновку, що повинен боротися за збереження планети в її первісному вигляді та її унікальної «фауни».
«Не все і не всюди існує для нас», — говорить Лем устами Рохана.
Книга дуже цікава, читається на одному подиху — я просто не могла відірватися.
«Із зоряних щоденників Ійона Тихого»
«У підготовці «Щоденників» до друку мені не допомагав ніхто; тих, хто заважав, я не перераховую, оскільки це зайняло б надто багато місця.»
професор Тарантоґа
Я вже читала «Зоряні щоденники» у юності — книгу мені порадив брат через оповідання про сепульки. Власне, я забула і автора книги, і її назву, але про сепульки пам’ятала навіть через багато років. Про сепульки розповідається у чотирнадцятій подорожі Ійона Тихого.
Ійон Тихий — космічний мандрівник, який народився на космічному кораблі; його родина вже багато років подорожує космосом. Історію свого роду Ійон описує у двадцять восьмій подорожі.
Оповідання писалися в різний час і публікувалися в журналах. Перше оповідання (про двадцять четверту подорож) вийшло у 1953 році, а останнє — у 1996 році («Остання подорож Ійона Тихого»).
Оповідання, які мені сподобалися найбільше
Сьома подорож — у цьому оповіданні через поломку керма Ійон Тихий постійно потрапляє у часові вихори, через що на кораблі з’являються його копії з різних днів тижня. Разом вони безуспішно намагаються домовитися про спільний ремонт керма.
Одинадцята подорож — Тихого відправляють на планету, населену роботами, де панує диктатура Великого Калькулятора. Туди вже відправили понад дві тисячі агентів, і всі вони зникли. Тихого маскують під робота, і він має проникнути до їхнього суспільства та з’ясувати, що сталося з людьми.
Дванадцята подорож — Ійон Тихий потрапляє на планету, де живуть примітивні істоти, і встановлює прискорювач часу, щоб пришвидшити розвиток цивілізації. Перед його очима проходять усі етапи розвитку — від печерних людей до високих технологій і знову назад.
Чотирнадцята подорож — Ійон Тихий вирушає на планету Ентеропію, де існують загадкові сепульки, але йому так і не вдається з’ясувати, що це таке. Крім того, планета потерпає від хмепів — потоків метеорів. Тому кожен житель і турист має резервну копію, яку відновлюють одразу після загибелі від метеора, а будинки відбудовують зі спеціальної маси за лічені хвилини. Ідея цього оповідання — чужинець у чужій країні.
«СЕПУЛЬКИ — важливий елемент цивілізації ардритів (див.) на планеті Ентеропія. Див. СЕПУЛЬКАРІЇ».
Я глянув туди і прочитав:
«СЕПУЛЬКАРІЇ — предмети, необхідні для сепуління (див.)».
Я пошукав слово «Сепуління», там стояло:
«СЕПУЛІННЯ — діяльність ардритів (див.) на планеті Ентеропія (див.). Див. СЕПУЛЬКИ».
Двадцята подорож — Тихий потрапляє у 2661 рік, де має очолити проєкт зі зміни історії. Згідно з цим оповіданням, усе, що сталося в історії людства, сталося через помилки співробітників цього проєкту, а всі видатні мислителі, філософи й учені — це покарані Тихим співробітники, заслані на Землю: Гомер, Леонардо да Вінчі та інші. На цей сюжет схожа вісімнадцята подорож, де Тихий за допомогою запуску «зворотного електрона» намагається створити ідеальний Всесвіт. Але його співробітники постійно втручаються і вносять у параметри електрона свої правки, тому Всесвіт вийшов саме таким, яким ми його знаємо, і ми самі — такі, якими є.
Двадцять третя подорож — Ійон опиняється на планеті бжутів. Бжути постійно розпилюють себе і зберігають у коробочках, таким чином переміщуючись у просторі або просто відпочиваючи.
Двадцять четверта подорож — про планету індіотів, які прагнули досягти гармонії, рівності, досконалості й щастя, але в результаті все вийшло зовсім не так, як вони очікували.
У розповідях про Ійона Тихого за гротеском і певною абсурдністю приховуються важливі питання про устрій суспільства, науку, релігію, філософію та культуру.
Наприклад, в одинадцятій подорожі пародіюється суспільство, де ніхто нікому не довіряє і всі приховують свою справжню сутність. У восьмій подорожі історія людства показана з точки зору всепланетних істот — і земляни постають як кровожерливі створіння, що вбивають одне одного й живляться трупами. У тринадцятій подорожі розповідається про дві планети, які намагаються побудувати у себе антиутопію: на одній прагнуть створити водне суспільство і змусити всіх жити під водою, а на другій найстрашнішим покаранням є наділення людини індивідуальністю. Усі жителі цієї планети мають однакові обличчя, а щодня вони змінюються ролями: батько стає матір’ю, потім бабусею, сестрою, братом, чоловіком; лікар, наприклад, може стати слюсарем, потім поліцейським і так далі.
Читайте також:
