«Пачінко» Мін Джін Лі - відгук про книгу • Secret land

«Пачінко» – це сімейна сага про декілька поколінь корейців-християн, які змушені були перебратися в Японію під час періоду колонізації. Книга охоплює події з 1910 по 1989 рік.

В 1910 році Корея була приєднана до Японської імперії. Через колоніальну політику Японії та високі податки заможні корейці втрачали свої землі та змушені були перебиратися жити в Японію. Проте в Японії корейців сприймали як людей другого сорту, називали їх свинями, вважали злодіями, жінок повіями, ледачими та брудними, від яких постійно тхне часником та кімчі.

Корейці, які народилися і виросли в Японії навіть в третьому чи четвертому поклінні не мали можливості отримати японський паспорт та подорожувати. Натомість вони отримували на вибір паспорт Північної чи Південної Кореї, раз на три роки вони мали обмінювати свою реєстраційну картку, і їх в будь-який момент могли депортувати. Корейців в Японії не приймали в поважні фірми чи банки на роботу, тому корейці займалися гральним бізнесом – відкривали салони пачінко.

Корейці в Японії мали по три імені – власне корейське ім’я, перекладене на японську корейське ім’я і цумей – ім’я, записане в посвідці особи. Так головна героїня Санджа Пек в Японії мала цумей Бандо Джюнко і її називали Боку-сан – її корейське прізвище Пек на японський манер.

Пачінко (パチンコ) — це популярна японська азартна гра, яка поєднує елементи аркадного автомата та пінболу.

Єсу Курісто – так називають Ісуса Христа в Японії

Сюжет книги «Пачінко»

Історія починається у 1910 році на маленькому острові біля міста Пусан. Подружжя рибалок тримають пансіон та виховують сина Хуні, який мав «заячу губу» та криву ступню, проте він був лагідний, дужий та працьовитий. Сваха запропонувала Хуні наречену – дівчину на ім’я Янджін з бідної родини. Хуні та Янджін одружилися, і після трьох невдалих вагітностей в них нарешті народилася здорова дівчинка, яку назвали Санджа.

Якось, коли Санджі було шістнадцять років в пансіон завітав важко хворий християнський пастор з півночі Ісак Пек, який прямував до Осаки. Старший брат Ісака Йосеб зупинявся в цьому пансіоні та рекомендував його братові як місце з відмінною їжею. Ісак був важко хворий, тож залишився в пансіоні на декілька місяців одужувати. Тим часом Санджа зустріла старшого чоловіка, рибного брокера Ко Хансу і вони стали таємно зустрічатися, в результаті чого вона завагітніла. Ко Хансу зізнався, що має в Осаці дружину та трьох доньок, та запропонував Санджі бути його корейською дружиною, він хотів купити їй будинок та піклуватися про дитину. Проте Санджа відмовилася. Дізнавшись про ситуацію Санджи, Ісак Пек одружився з нею в якості подяки за спасіння його під час важкої хвороби.

Ісак Пек із вагітною дружиною відправляються в Осаку, де в корейському гетто живе його брат Йосеб із дружиною Кьонхі. В Осаці корейці змушені жити у спеціальному районі, так як жоден японець не продаси та не здаси свій будинок корейцю. Родини змушені жити в невеличких хатах разом із домашніми тваринами. Йосеб та Кьонхі мали власний будинок, в якому було три кімнати, тож для Санджі та Ісака була окрема кімната. Ісак став працювати в місцевій церкві. Невдовзі Санджа народила хлопчика, якого за традицією назвали Ноа.

Через декілька років у Санджі народився син Мозасу, а через декілька тижнів Ісака заарештували разом із пастором Ю та паламарем Ху. За наказом імператора християнські пастори мали відвідувати заходи в синтоїських храмах. Під час служби хтось помітив, що паламар Ху читає християнську молитву, тож його заарештували та звинуватили у зраді. Незважаючи на невинність Ісака, його протримали в в’язниці два роки та випустили, коли він був на грані смерті. Щоб якось прогодувати родину, Кьонхі та Санджа почали готувати кімчі, яку Санджа продавала біля станції. Через деякий час менеджер ресторану Кім Чханко запропонував Санджі та Кьонхі працювати на нього. Попри протести Йосеба жінки погодилися і родина почала жити набагато краще.

Ноа вчився в школі, де зазнавав знущань з боку японських дітей, проте він був найкращий в навчанні, тому не зважав та тримався осторонь. В той же час молодший Мозасу до навчання був не дуже здібний, проте мав запальний характер.

У 1944 році в ресторані з’явився Ко Хансу, який весь час спостерігав за життям Санджі та Ноа, та порадив виїхати з Осаки, так як Японія програє війну і в будь-який момент може початися бомбардування. Ко Хансу сховав Санджу із дітьми, Йосебом, Кьонхі та Кімом Чханко на фермі японця, який вирощував солодку картоплю. Йосеб поїхав працювати на фабрику в Нагасакі, був важко поранений та потерпав від опіків. Ко Хансу розшукав в Кореї мати Санджи Янджін та привіз у Японію.

Після війни родина побудувала в Осаці новий будинок, Санджа та Кьонхі продовжили свій бізнес з продажу солодощів. Ноа готувався вступити в університеті та працював бухгалтером. Мозасу вчився в школі, проте через неуспішність його перевели до нижчого класу, де він познайомився з бідним японцем Харухі, з яким став друзями на все життя.

Якось Мозасу вступився за дівчину на ринку, до якої домагався покупець. Це побачив Горо-сан, власник салону пачінко. Він запропонував Мозасу роботу. Хлопець кинув школу і став працювати в салоні. Невдовзі він став адміністратором, а потім і менеджером. Для своїх робітників Горо-сан став замовляти уніформу в Тотояма-сан, мати Харухі, в результаті чого вона побудувала успішний швейний бізнес.

Коли Ноа вступив в університет, потрібні були гроші на навчання, тож Санджа відважилася попросити позику в Ко Хансу. Тоді Ноа вперше побачив свого батька, але не знав, що він син Хансу. Хансу оплатив навчання Ноа та зняв йому помешкання, пояснюючи це тим, що Ноа перший кореєць, який вступив до такого престижного закладу і корейці мусять допомагати один одному.

Після поранення в Нагасакі Йосеб важко хворіє, а Кьонхі за ним доглядає. Кім Чханко закоханий в Кьонхі і Йосеб це розуміє. Він пропонує Чханко одружитися з Кьонхі після його смерті, проте Чханко їде в Північну Корею та більше про нього ніхто нічого не чув.

В Токіо Ноа успішно навчається і зустрічається із ексцентричною дівчиною Акікою. Тим часом Мозасу стає менеджером нового салону та знаходить собі дівчину у швейному цеху. Дівчину звати Юмі, вона втекла від своєї матері повії та важко заробляла щоб стати незалежною та поїхати в Каліфорнію. Юмі ходить на заняття з англійської і Мозасу почав ходити разом з нею. Зрештою вони одружилися. Юмі мала два викидні, але потім народила хлопчика, якого назвали Соломоном. Харухі закінчив поліційну академію і став детективом. Коли Соломону виповнилося три роки, його та Юмі збила машина. Соломон відбувся переломом ноги, а Юмі загинула. Мозасу заснував власний салон пачінко в Йокогамі. Коли Соломону виповнилося три роки, його та Юмі збила машина.

В Токіо Ноа регулярно зустрічався із Хансу в ресторані. Якось до них обманом приєдналася Акіко. Вона хотіла більше дізнатися про рідню Ноа, який був дуже потайним. Акіко відкрила Ноа очі на те, що Хансу його батько і член якудзи. Ноа кинув Акіко та поїхав до матері вимагати відповідей. Санджа розповіла про своє знайомство з Ко Хансу коли їй було 16 років. Ноа звинуватив мати у тому, що вона зруйнувала його життя і зник. Через деякий час прийшов лист від Ноа, де він повідомив, що кинув університет, переїхав, знайшов роботу і буде віддавати гроші Хансу.

Ноа знайшов роботу бухгалтером в Нагано у власника салону пачінко. Він максимально приховав своє походження і поводився як японець. В офісі він познайомився із працівницею архіву Івамурою Рісею та одружився з нею. Ріса була донькою лікаря, який заплямував свою репутацію та покінчив із собою. Ріса та Ноа обидва були замкнутими та самотніми, тож в них вийшла добра родина із чотирьома дітьми.

Харухі та Аяме одружилися, проте дітей в них не було, до того ж Харухі був геєм, але Аяме про це не знала. Аяме присвячувала своє життя піклування про молодшого брата Харухі. Харухі розслідував справу із самогубства корейського хлопчика, якому однокласники японці написали різну гидоту у фотоальбомі. Мозасу розповів, що йому писали теж саме. В Йокогамі Мозасу зустрічався із Ецуко, менеджеркою ресторану. Ецуко мала трьох дітей, які з нею не спілкувалися після розлучення, до якого призвели зради Ецуко.

Хансу знайшов Ноа та привіз Санджу у Нагано. Ноа пояснив, що ніхто не знає, що він кореєць, і йому дуже важко бути в такому становищі, хоча він є повноправним громадянином Японії, має японський паспорт і їздив в Корею. Після зустрічі із Санджею Ноа застрілився.

Мозесу хотів одружитися з Ецуко, але рідня Ецуко була проти її одруження із корейцем, до того ж власником салону пачінко. Якось дочка Ецуко Хана зателефонувала їй і повідомила, що вагітна. Ецуко записала її до лікаря в Йокогамі. В цей же час Соломон святкував своє 14-ліття. В цей день він мусив відвідати міграційну службу та отримати реєстраційну картку, для чого мусив здати відбитки пальців. Ецуко була вражена і обурена цим законом. Хана та Соломон почали зустрічатися. Хана хотіла стати гостес, тому спокусила Соломона та тренувала на ньому сексуальні навички, забираючи його гроші. А потім вона поїхала працювати у клуб в Токіо.

Соломон закінчив міжнародну школу та поступив в американський університет. В США він знайшов собі дівчину Фібі – кореянку, проте її родина не дотримувалася традицій, не вміла готувати корейські страви, а жінки працювали на рівних з чоловіками.

Після закінчення університету Соломон влаштувався в міжнародний банк в Японії. Його менеджер Казу-сан поскаржився, що вони не можуть викупити ділянку землі в одної старої жінки, і чи не міг Соломон чимось допомогти. Соломон попросив допомоги в батька і друг батька Горо-сан викупив ділянку. Але через декілька днів жінка померла і Казу звільнив Соломона під цим приводом, що ніби смерті жінки посприяли люди Мозасу, натякаючи на те, що всі корейці бандити. Соломон відвідує в лікарні Хану, яка вмирає від СНІДу. Вона радить Соломону перебрати на себе батьків бізнес. Фібі, розчарована ставленням японців до корейців, повертається у США.

На річницу смерті Ісака Санджа відвідує його могилу та зустрічає наглядача цвинтаря, який розповідає, що Ноа регулярно приїздив на цвинтар протягом багатьох років, а потім зник. Ноа порадив наглядачу вступити в вечірню школу, через що той дуже вдячний. Санджа зізнається, що не вміє читати і доглядач пропонує їй також піти вчитися.

Персонажі книги «Пачінко»

Родина Пек, близькі та друзі

Кім Хуні – рибалка з острова Йондо
Кім Янджін – дружина Хуні
Санджа, Боку-сан, Канеда (Бандо) Джюнко – дочка Хуні та Янджін
Ко Хансу (Морімото Хару) – рибний брокер, коханець Санджи, зять боса якудзи
Ісак Пек – християнський пастор з Пхеньяна, чоловік Санджи
Йосеб Пек – старший брат Ісака, менеджер фабрики в Осаці
Самоель Пек – старший брат Ісака та Йосеба, загинув під час повстання за незалежність Кореї
Кьонхі – дружина Йосеба, з корейських аристократів
Ноа Пек (Бан Нобуо) – син Санджи та Ко Хансу
Мозасу Пек – син Санджи та Ісака, власник салону пачінко
Юмі – дружина Мозасу
Соломон – син Мозасу та Юмі
Івамура Ріса – дружина Ноа
Коічі – син Ноа
Умеко – дочка Ноа
Кім Чханко – менеджер ресторану, помічник Ко Хансу
Тотояма Харухі – шкільний друг Мозасу, детектив
Горо-сан – власник клубу пачінко, друг Мозасу
Тотояма-сан – мати Харухі, власниця швейного бізнесу
Дайсуке-чян – молодший брат Харухі, має вади розвитку
Аяме – дружина Харухі
Нагатомі Ецуко – подруга Мозесу
Хана – дочка Ецуко
Фібі – американка корейського походження, дівчина Соломона
Фумекі Акіко – дівчина Ноа в Токіо

Осака

Пастор Ю
Паламар Ху
Танака-сан – м’ясник
Коджі – помічник м’ясника
сестра Окджа – повитуха в гетто
Шімамура – власник фабрики печива, бос Йосеба
Хошії-сенсей – вчитель
Джіна – повія
Ходжі-сан – власник нерухомості, в якого Ноа працював бухгалтером
Чіякі – дівчина на ринку
Ватанабе-сан – продавчиня на ринку
Кайоко – працівниця салону пачінко
Міеко-сан – працівниця Хансу
Окада-сан – колишній менеджер салону пачінко
Еріка-сан, Рейко-сан, мідорі-сан, Ханако-сан, Мотоко-сан – швачки
Джон Меремін – вчитель англійської мови
Норіко – повія

Інші

Тамагучі – фермер, в якого жила родина Санджі
Кьоко – дружина фермера
Уме-чян та Тако-чян – сестри Кьоко
Куроді-сан – викладачка в університеті Токіо
Моеко – дружина Хансу
Ясуда – водій Хансу
Чіко – тілоохоронець Хансу
Бінго – кухар в Нагано
Такано Хідео – бос Ноа в Нагано
Ікеда-сан – працівник салону в Нагано
Івамура-сан – вдова лікаря, теща Ноа
міс Ідіт – вчителька
Кімура Тецуо – загиблий хлопчик кореєць
Норі – колишній чоловік Ецуко
Марі – сестра Ецуко
Кубоді-сан – адміністратор салону пачінко
Ямамото-сан – водій Мозасу
Тацуо – син Ецуко
Тарі – син Ецуко
Найджел та Аджай – друзі Соломона зі школи
Ічіго – кухар
Хіромі Кен – поп-співак
Луї, Ямада-сан, Джанкарло, Оно – гравці в покер
Казу-сан – начальник Соломона в банку
Мацуда Соноко – жінка, яка відмовлялася продати землю
Кьоко-чян – офіціант
Учіда-сан – доглядач цвинтаря

Корея

Брати Чон, Фатсо та Гомбо – пожильці пансіону, рибалки
Джун – постачальник вугілля
пані Джун – торговка на ринку
фармацевт Чу
Бокхі та Докхі – сестри-служниці в пансіоні
пастор Шін – пастор в Пусані
батьки Хуні
Чо – продавець рису
сваха

Цитати

Мозасу про корейців в Японії та в Кореї

«Послухай, старий, ти тут нічого не вдієш. Ця країна не зміниться. Такі корейці, як я, не можуть звідси поїхати. Та й куди нам податися? Корейці на батьківщині однаково теж не змінюються. У Сеулі таких людей, як я, називають японськими виродками, а в Японії я — черговий брудний кореєць, байдуже, скільки заробляю чи як приязно поводжуся. Якого біса? А всі ті люди, які повернулися на Північ, або пухнуть з голоду, або трусяться від страху.»

Ко Хансу щодо комуністів та свого бізнесу

«— Ніколи. Жодного разу. Я бізнесмен. Я хочу, щоб і ти був бізнесменом. Тож щоразу, коли ходиш на ці збори, думай своєю головою. Я хочу, щоб ти турбувався передусім про те, щоб просувати власні інтереси попри все. Всім цим людям — і японцям, і корейцям — їм дупа, бо вони й далі думають про громаду. Але правда ось у чому — лідерів із благими намірами не буває. Я захищаю тебе, бо ти працюєш на мене. Якщо ти поводитимешся, мов бовдур, і діятимеш проти моїх інтересів, я не стану тебе захищати. А щодо зібрань корейців, ти маєш пам’ятати: хай там як, люди на чолі них – просто люди, тож вони не набагато розумніші за свиней. А свиней ми їмо. Ти жив із тим фермером Тамагучі, який продавав солодку картоплю за захмарними цінами виголоднілим японцям у часи війни. Він порушував воєнні регуляції, а я допомагав йому, бо йому хотілося грошей, і мені теж. Напевно, він вважає себе чесним японцем, вартим поваги, або якимось гордим націоналістом — хіба не всі так? Японець із нього жахливий, але бізнесмен — годящий. Я – не якийсь порядний кореєць, і я не японець. Мені просто дуже добре вдається заробляти гроші. Ця країна зійде на пси, якщо всі віритимуть у якесь самурайське лайно. Імператорові теж усі ми до одного місця. Тож я не стану казати тобі не ходити на збори і не приєднуватися до груп. Але пам’ятай: цим комуністам до тебе байдуже. Їм до всіх байдуже. Якщо ти думаєш, що їм небайдужа Корея, у тебе немає клепки в голові.»

Фібі щодо ситуації з корейцями в Японії

— В Америці немає таких понять, як канкокуджін чи чьосенджін. Якого біса я маю бути південною або північною кореянкою? Це ж дурниця якась! Я народилася в Сієтлі, мої батьки приїхали до Штатів, коли Корея була лише одна, — кричала вона, розказуючи одну із ксенофобських історій, свідком якої стала. — Чому Японія й далі розрізняє, з якої з двох країн походить людина, тоді як її мешканці, що приїхали з Кореї, живуть тут уже чотири грьобані покоління? Ти тут народився. Ти не іноземець! Дурня якась. Твій батько тут народився. Чому ви обидва маєте паспорти Південної Кореї? Який абсурд

Японка Хана щодо своєї країни, своїх співвітчизників та іноземців:

— Японія ніколи не зміниться. Вона не інтегрує гайджінів, тож, мій любий, ти завжди будеш гайджіном і ніколи — японцем. Не-е? Дзайнічі не можуть звідси поїхати, не-е? Однак проблемний не лише ти. Японія ніколи не дозволить таким людям, як моя мати, повернутися до суспільства; вона ніколи не візьме назад таких людей, як я. А ми японці! Я хвора. Мене заразив якийсь японець, власник старої транспортної компанії. Він уже помер. Але всім байдуже. Навіть лікарям із цієї лікарні — вони хочуть, щоб я вже звідси зникла. Але послухай, Соломоне, тобі варто залишитися тут і не повертатися до Штатів, і варто очолити бізнес свого батька. Стань таким багатим, що зможеш робити що завгодно. Але, мій красунчику Соломоне, люди ніколи не перестануть приписувати тобі вади. Ти розумієш, про що я? — Хана невідривно дивилася на нього. — Зроби так, як я тобі сказала.

Мої враження

В цілому книжка цікава, швидко читається, написана вона в дещо такий телеграфній манері, тобто авторка не дуже сильно заглиблюється в переживання та почуття героїв, вона більше переказує сюжет. Тому деякі моменти можуть бути не дуже зрозумілими, як наприклад чому застрелився Ноа після зустрічі з матір’ю. Також мені не сподобалися десь останні 100 сторінок книги, де йдеться про Соломона та Хану, і як склалися їхні долі. Там ще є один незрозумілий момент – сварка хворої Янджін із донькою, але суть претензій Янджін я не зрозуміла.

Мене страшенно бісив Йосеб, який як собака на сіні. Якщо жінки бралися вирішувати фінансові проблеми, які він не в змозі вирішити сам, або сам же й створив, він їх зневажав та обзивав дурними бабами, тому що вони торкали його чоловіче его та в суспільстві було так не принято. Краще з голоду померти, ніж дати жінкам керувати та заробляти. Також мені було шкода, що один з героїв поїхав у Північну Корею та там згинув, але авторці потрібно було показати, що ставалося з корейцями, які їхали в КНДР.

Виходить, що як не крутись, всеодно опиняєшся, там де мусиш з точки зору суспільства. А Ноа, який прагнув бути японцем, та обдурити долю, не витримав. Якщо в житті цієї родині з’являються японці, то це як правило ті, яких не прийняло японське суспільство – Ецуко була розлучена та позбавлена материнських прав, Тотояма мав брата з вадами розвитку та був геєм, Ріса була донькою лікаря-самогубці, тесть Хансу був босом якудзи, Хана була гостес.

Так як історія закінчується у 1989 році, мені цікаво, як зараз влаштовано справи з громадянством корейців в Японії, що змінилося з тих пір. Було б непогано, якби авторка дала в кінці якусь довідку на цей рахунок.

З іншого боку я розумію японців, це дуже закрита нація і народитися в Японії не означає бути громадянином. Дуже сильний контраст відбувається, коли з’являється Фібі, американка, яка не може зрозуміти, чому тут в Японії розрізняють південних та північних корейців, в той час як в Америці всі просто корейці. Але напевно те що мене обурювало – це те, що корейці не могли виїхати з країни, хіба що їх могли депортувати. Але наприклад подати на виїзд в США було дуже складно. Тобто виходить, що в країні корейців не люблять, але й виїхати не дають.

Загалом ця книжка напевно не сподобається японофілам, тому що японці тут показані не з найкращого боку. Особливо цікаво було читати цю книжку паралельно із «Японія. Сто мільйонів арігато», де автор всіляко вихваляє японців.

Ця книжка подібна до «Мемуарів гейші» – в тому що в головної героїні був багатий покровитель, який власне не раз рятував її родину, і якщо прибрати з історії Ко Хансу, то невідомо де власне закінчилася б історія цієї родини.

Взагалі з усіх герой Ко Хансу мені імпонує найбільше, тому що він чесний сам перед собою, немає якихось ілюзій щодо японців, та зайвих сантиментів щодо Кореї, він захищає свої власні інтереси.

Цікавий момент – на початку книги мати Санджі ледве вдається купити чашку іблого рису для молодять, в кінці книги Санджі поважна жінка у дизайнерському одязі із дизайнерською сумочкою, які їй купує Ецуко, бо сама Санджа так и лишається неписемною роботящою простою жінкою.

Щодо сімейних саг раджу прочитати Химерність моїх думок Орхана Памука – це дуже душевна та атмосферна історія родини, яка перебирається в Стамбул з маленького села.

Щодо видання від Артбукс, бачила багато нарікань на дрібний шрифт книги та важкість читання тексту, в мене такої проблеми не було, читалось цілком нормально.

Відкрийте більше з Secret land

Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.