«Як я вбив Плутон і чому це було неминуче» – книга американського астронома Майкла Брауна про відкриття десятої планети, і чому це призвело до виключення Плутона з планет.
Оригінальна назва книги «How I Killed Pluto and Why It Had It Coming», книга вийшла у 2010 році.
Книга на сайті видавництва «Бородатий Тамарин»
Сторінка Майкла Брауна на сайті університету
Книга «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче» – це мікс науково-популярної літератури та автобіографії. Майкл Браун розповідає про пошуки десятої планети, на які в нього пішло багато років виснажливої праці. Але коли він таки знайшов цю десяту планету, це призвело до того, що замість десяти планет в Сонячній системи вважаються планетами лише вісім, згідно з голосуванням астрономів у Празі у 2005 році.
Цікаві факти з книги
З давньогрецької мови слово «планета» означає «мандрівник». Стародавні греки знали п’ять планет: Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер та Сатурн. До планет вони включали Місяць і Сонце.
Сім днів тижня в англійській традиції названі на честь семи перших планет:
- Sunday – день Сонця
- Monday (moonday) – день Місяця
- Saturday (saturnday) – день Сатурна
- Tuesday – день Марса (Тіу – бог війни давніх германців аналог бога Марса у римлян)
- Wednesday – день Меркурія (Воден (Одін) – аналог Меркурія)
- Thursday – день Юпітера (Тор – аналог бога Юпітера)
- Friday – день Венери (богиня Фріґґа – аналог богині Венери)
Цікаво, що на початку 19 століття планетами вважалися Церера та Паллада, а в 1804 році знайшли десяту планету Юнону та одинадцяту Весту. У шкільних підручниках 1837 було одинадцять планет.
18 лютого 1930 року Клайд Томбо знайшов Плутон. На той час визначилися, що було лише вісім планет, Плутон став дев’ятою і так тривало до 2005 року.
Мої враження
Мене вразило наскільки одноманітна на кропітка праця була у Майкла Брауна – щодня він проглядав сотні фотографій в пошуках маленької цятки, яка б могла бути б планетою. І коли через три роки всі зусилля виявилися марними, він хотів закинути пошуки планети, але на щастя знайшлися люди, які надихнули його продожити.
Паралельно з розповіддю про свої пошуки, Майкл Браун розповідає свою власну історію знайомства із дружиною, очікування та народження дочки Лайли та її зростання. Забавний момент коли дружина показала знімки УЗД, Майкл сказав, що це схоже на поверхню Венери.
Про розвиток Лайли Майкл Браун створив сайт https://web.gps.caltech.edu/~mbrown/lilah/ , на якому можна подивитися графіки годування та сну дівчинки.
Десяту планету, яку відкрив Майкл Браун спочатку називали Ксена. Потім вона отримала офіційну назву Ерида.
Мене зацікавили традиції надання назв космічним об’єктам – наприклад супутники Юпітера називають на честь дружин Зевса, кратери на Меркурії на честь поетів, письменників, художників, тому там є кратер Шевченка та кратер Гоголя.
Здивував один момент – у книжці зазначено, що голосування щодо Плутона відбувалося в Празі в серпні 2005 року, проте скрізь сказано, що цей конгрес відбувався в серпні 2006 року.
Також мене здивувало, які пристрасті, інтриги та змови відбуваються у світі астрономів. Майкл Браун розповідає про суперечки із іспанськими астрономами щодо відкриття Гаумеа.
Загалом книжка мені сподобалася, перш за все тим, що це не сухий нонфікшн, а власне історія самого Майкла Брауна. Наукова інформація подана зрозуміло для широкого кола читачів. Книга доповнена гарними кольоровими фотографіямі.
Читайте також:
