«П’ятдесят слів для дощу» – дебютний роман Аши Леммі про Норіко, дочку позашлюбну японської аристократки та американського фермера.
Сюжет книги «П’ятдесят слів для дощу»
Розповідь починається у 1948 році. Норіко – позашлюбна дочка японської принцеси та простого фермера афроамериканського походження, тому в неї темна шкіра. До восьми років Норіко жила з матір’ю, а потім та залишила її біля будинку її бабусі. Бабуся три роки тримала дівчинку на горищі, змушуючи її приймати спеціальні відбілюючі ванни, які обпалювали шкіру Норіко та жорстоко її била. Але потім в будинок приїздить старший брат Норіко Акіро. Дівчинка захоплюється ним з першої хвилини, а він приносить в її життя більше волі та вчить музиці. Але потім бабуся продає Норіко в бордель, де вона живе два роки. Коли їй виповнюється 13 років, її цноту виставляють на аукціон і її купує хтось із Токіо. Щоб не датися своєму хазяїнові, Норіко вирішує покінчити життя самогубством, але виявляється що її викупив Акіра. Норіко та Акіра живуть в його маєтку, він доходить згоди із бабусею та дідусем щодо Норіко. З Європи приїздять друзі Акіри Вільям та Еліс. Віяльм домагається Норіко і бере її п’яним, потім вони ще три роки таємно займаються сексом. Потім Віяльм та Еліс повертаються в Англію Акіра стає відомим скрипалем. Норіко запрошують грати на концерті на Різдво. Неочікуванно там з’являється Акіра, який мав би бути у Відні. они грають разом, а потім після концерту потрапляють в страшну аварію. Акіра гине. Після смерті Акіри бабуся виганяє Норіко з Японії, та подорожує сім років. Потім приїздить до Еліс. Еліс заміжня і намагається народити хлопчика, щоб у її чоловіка герцога був спадкоємець. Вагітність закінчується викиднем. З’являється Вільям і пропонує вийти заміж Норіко, але та відмовляється. Норіко закохується у вчителя музики Ноа, але відмовляється від стосунків з ним, але потім погоджується вийти заміж. Перед весіллям приходить звістка, що її бабуся померла і вона має отримати спадщину. Норіко їде в Японію, виявляється що бабуся не померла, а Норіко вагітна. Бабуся вмовляє Норіко залишитися, народити дитину та очолити родину. Норіко погоджується, бо думає, що зможе змінити родину. Вона народжує хлопчика, якого довго не може взяти в руки, але потім все ж таки бере.
Персонажі
- Норіко Камідза
- Акіра – брат Норіко
- Сейко – мати Норіко
- Кохей-сама – дідусь Норіко
- Юко – бабуся Норі, двоюрідна сестра імператора
- Ясуей Тодо – батько Акіри
- Аяме – домогосподиня
- Вільям Стеффорд – друг Акіри
- Еліс – двоюрідна сестра Віяльма
- Джордж – чоловік Еліс
- Матильда і Шарлотта – дочки Еліс
- Ноа – вчитель музики
- Джеймс- батько Норіко
- Хідекі і Хідео – троюріні брати Норіко
- Бесс – покоівка
- Джейн Вік – сестра Еліс
- Хіромото – антиквар
- Хірокі-сенсей – лікар
- Кійомі – наглядачка борделю
- Шюске Танакі – постачальник дівчат в бордель
- Каорі – дівчина в борделі
- Рінко – дівчина в борделі
- Міюкі – подруга Норіко в борделі
- Акіко – служниця
- Саотоме – вчитель
Мої враження
Десь половина книжки виглядає більш-менш цілісною, а далі сюжет починає розпливатися, ніби авторка чітко бачила лише частину історії, а решту вже вигадувала в процесі.
Мене страшенно дратували фрази японською в діалогах, які авторка потім доповнювала перекладом. Типу «Арігато, дякую», тобто насправді це б виглядало «дякую, дякую», «зрозуміла, зрозуміла». Я дуже рада, що авторка вивчила чи нагуглила кілька японських фраз, але тулити їх скрізь в тексті зайве. Це типу щоб ми не забували, що дія відбувається в Японії?
Головна героїня не має сталого характеру — у кожному розділі вона інша, така, якою її зручно зробити авторці. Часто її поведінка здається дивною й нелогічною.
На мою думку, в діях персонажів дуже багато нестиковок. Юко витрачала гроші й час на виховання Норіко, лупцювала її, намагалася зробити витонченою й аристократичною — а потім просто продала в бордель. У борделі 11-річна дівчинка, яка останні три роки просиділа на горищі, раптом починає говорити як доросла жінка. Загалом, коли почалася лінія з борделем, перед очима відразу постали «Мемуари гейші», особливо коли дійшло до торгів за цноту Норіко. При цьому дивує, що в борделі всі виявляються такими добрими, і, за сюжетом, нічого справді поганого з Норіко там не трапляється. Ще момент – бабуся продає Норіко в бордель, власницею якого вона ж сама і є. Це як взагалі? Причому перед тим як продати її в бордель, вона навіщось купує Норіко коштовності та дорогі кімоно.
Норіко ховає ніж і наносить собі поранення, причому з її слів поріз був неглибокий і артерія не постраждала, але потім їй накладають шви, вона кульгає і одужує досить довго.
Потім Норіко потрапляє в будинок брата й спілкується з ним як дитина, хоча їй уже 13 років. Коли приїздить Еліс, Норіко влаштовує істерику на кшталт «хто вона тобі» і з якого переляку. При цьому та сама 13-річна дівчинка була готова вкоротити собі віку, аби не бути відданою своєму хазяїну, але водночас цілується з 19-річним Вільямом: він фактично її ґвалтує, після чого вони ще три роки таємно займаються сексом — і вона при цьому навіть не вагітніє. Норіко три роки живе з братом і лише у 16 років раптом дізнається, що він уміє грати на піаніно. Та сама Норіко, яка майже не бачила життя, у 13 років поводиться як господиня дому: закуповує продукти, готує, веде себе як доросла жінка, коли приїздять гості.
Книжка загалом написана дуже рвано, ніби уривками. Персонажі поводяться як маріонетки: говорять і роблять те, що потрібно авторці, а не те, що випливає з логіки. Чітких характерів немає майже ні в кого. Часто герої щось роблять або кажуть без зрозумілих причин, ніби з тексту випав якийсь важливий шматок. Наприклад, Вільям каже Норіко, що йому не вистачає її світла, але мені, як читачці, не вистачило того, щоб авторка хоч десь показала, що в Норіко це «світло» взагалі було. Взагалі коли Норіко з’ясовує стосунки з Вільямом, в її словах стільки пафосу, і на хвилину я ніби перенеслася в роман Джейн Остін.
Авторка багато сторінок приділяє історії кохання Ноа та Норіко, а потім однім реченням це все перекреслює. Тоді навіщо було все це розписувати?
Оцей весь пафос із родиною Норіко, те що вони члени імператорської родини, теж не зрозумілий. Звичайна аристократична родина сприймалася більш природньо. Відомості про якудзу та шпигунів авторки ніби почерпнула із якогось пародійного аніме. Подруга Норіко Еліс не більше не меньше як перша герцогиня Англії.
Норіко подорожує Європою, незрозуміло за чий кошт, правда потім заднім числом авторка пояснює, що вона отримала спадок. Дівчина постійно ходить на концерти Вільяма. Навіщо? Вільям теж її питає, але ні героїня ні авторка пояснити це не змогли.
Авторка так і не пояснила, чому Сейко кинула своїх дітей, яких вона так любила і куди вона взагалі поділася. Загалом історія Сейко – це чисто Анна Карєніна. Мотивація Сейко мені загалом не зрозуміла – вона фактично кинула дочку на сходах будинку своєї матері, знаючи яка ця жінка жорстока, і що батько Сейко взагалі хотів пристрелити Норіко.
Норіко отримує щоденники матері та читає їх протягом семи років. Останні найважливіші сторінки Норіко не наважується прочитати дуже довго, тому що авторці потрібно щоб вона їх прочитала разом із Ноа.
В кінці Норіко представляють як законну дочку Сейко та Ясуея Тодо і всі це відразу приймають (?!), а відразу так зробити не можна було.
Момент, який мав би бути шокуючим, на мене взагалі не справив жодного враження.
Коротше кажучи, книжка так собі. Мені шкода, що я її купила — вона мене розчарувала. Я дуже довго намагалася зрозуміти для чого цей текст взагалі був написаний, але так і не зрозуміла.
Читайте також:
