«Гаразд, я вийду за вас заміж, якщо ви тільки не змусите мене їсти смажені баклажани».
Так відповіла Ферміна Даса на освідчення Флорентіно Аріси.

У Флорентіно Аріси було 622 коханки, облік яких він вів у двадцяти п’яти зошитах.
Флорентіно Аріса чекав 51 рік, 9 місяців і 4 дні, щоб зізнатися Ферміні Дасі у коханні.

Ґабріель Ґарсія Маркес — колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії (1982). Роман «Кохання під час холери» був написаний у 1985 році.

Дія роману розгортається між 1870-ми роками та початком 1930-х у безіменному місті на узбережжі Карибського моря, прототипом якого стала Картахена. Як казав сам Маркес в одному з інтерв’ю:
«Це історія чоловіка й жінки, які пристрасно кохають одне одного, але не можуть одружитися у двадцять років, бо надто молоді, і не можуть у вісімдесят, після всіх життєвих перипетій, бо вже надто старі».
Одна з ідей роману — питання, чи пристойно літнім людям закохуватися та займатися сексом. У лютому 1985 року Маркес розповів журналістці Марліз Сімонс, що якось прочитав про двох старих, яких убив човняр, і коли він задумав написати цей роман, перший образ, який постало перед його уявою, — двоє літніх людей, що втікають на човні.

Головні герої роману — імпозантний аристократ доктор Хувеналь Урбіно, незаконнонароджений непривабливий телеграфіст, а згодом службовець і власник пароплавної компанії Флорентіно Аріса, та прекрасна дочка торговця мулами Ферміна Даса.

Роман складається з шести частин. Перша й остання, що утворюють композиційний каркас твору, присвячені старості; друга й третя — молодості; четверта й п’ята — зрілості.

Прототипами персонажів стали реальні люди. Доктора Хувеналя Урбіно Маркес писав з образів свого діда Ніколаса Маркеса та місцевого лікаря Енріке де ла Веги. Флорентіно Аріса має риси Габрієля Еліхіо — батька письменника. Ферміна Даса — це поєднання коханих Маркеса: Мерседес, Тачії та зовнішніх рис матері письменника Луїси Сантьяґи в дівоцтві.

Деякі епізоди роману взяті з історії батьків Маркеса. Батько письменника, Габріель Еліхіо, був незаконнонародженим і певний час працював телеграфістом в Аракатасі. Родина Луїси Сантьяґи прагнула видати доньку за людину вищого статусу, тому була проти її шлюбу з напівграмотним телеграфістом і відправила дівчину на рік до родичів. У романі Ферміну Дасу через кохання до телеграфіста Флорентіно Аріси батько відвозить до родичів на три роки.

Так само, як і Ферміна Даса в романі шила під квітучим мигдалевим деревом разом із тітонькою Есколастікою, так і Луїса Сантьяґа шила разом із тіткою Франсіскою Сімодесеа Мехія, а Габріель Еліхіо спостерігав за дівчиною. У період розлуки батьки Маркеса обмінювалися телеграмами, і Луїса Сантьяґа навіть просила телеграмою дозволу в майбутнього чоловіка піти на танці — аналогічний епізод є в романі. Епізод із папугою також реальний: полковник Ніколас Маркес поліз визволяти папугу, який заплутався у сітці, і впав з драбини; тільки він не загинув одразу, а хворів два роки, після чого помер. Сам Маркес, як і Флорентіно Аріса, рік прожив у борделі, був сором’язливим і здалеку закоханим у Мерседес.

Дія роману починається у День Святої Трійці на початку 30-х років із самогубства місцевого фотографа Херемії де Сент Амура. Доктору Хувеналю Урбіно 81 рік, Ферміні Дасі — 72, Флорентіно Арісі — 76.

Херемія де Сент Амур був другом Хувеналя Урбіно, і доктор дізнається з його листа шокуючу правду: причиною самогубства став вік Херемії — 60 років, які він вважав достатніми для життя.

У той самий день доктор Хувеналь Урбіно поліз на дерево, щоб упіймати папугу, впав, зламав хребет і помер. А ввечері з’явився Флорентіно Аріса й заявив Ферміні Дасі про свою любов, але вона вигнала його.

Далі розповідається історія кохання Ферміни Даси та Флорентіно Аріси від самого початку: коли Ферміна Даса була школяркою, а Флорентіно Аріса — помічником телеграфіста; про їхні листи, про втручання батька, який відвіз Ферміну до родичів, про те, як Ферміна відкинула Флорентіно й вийшла заміж за доктора Хувеналя Урбіно; про те, як Флорентіно зробив кар’єру від службовця пароплавної компанії до її директора й власника; як із сором’язливого юнака він перетворився на донжуана, а кількість його коханок сягнула понад шістсот. Однією з них стала його родичка — п’ятнадцятирічна Америка Вікунья, яка наклала на себе руки після того, як Флорентіно покинув її, дізнавшись, що Ферміна Даса овдовіла. Також описано сімейне життя Ферміни Даси та успіхи її чоловіка в медицині й громадських справах аж до дня його смерті.

Останній розділ продовжує історію після похорону Хувеналя Урбіно та визнання Флорентіно Аріси у коханні.

Це роман, який Маркес уперше писав на комп’ютері, і він дуже переживав за збереження рукопису, тому летів до Барселони з дискетами на шиї. У Нью-Йорку йому роздрукували на принтері перші шість примірників роману — і це привело письменника у повне захоплення. Роман вийшов 5 вересня 1985 року і вразив читачів та критиків.

Критик Томас Пінчон писав:
«І — о боже! — як же чудово він пише! З пристрасною стриманістю, з маніакальною безхмарністю… А останній розділ — просто диво. Ніколи не читав нічого подібного. Справжня симфонія. Там є все — динаміка, темп. Пливе, мов пароплав, — його автор і лоцман, що має за плечима досвід усього життя, упевнено веде нас крізь перепони скептицизму й милосердя — рікою, яку ми всі знаємо, і без руху цієї ріки не було б кохання; а якщо пливти проти течії, спроба повернутись назад гідна лише одного шляхетного імені — спогад. У кращому разі з’являються твори, що повертають нам наші виснажені душі. І до таких творів безсумнівно належить «Кохання під час холери» — захопливий, роздираючий душу роман».

Мені дуже подобаються імена в романі. Габрієль Гарсія Маркес завжди пише імена повністю, ніколи не скорочує й не використовує лише ім’я чи лише прізвище. А імена тут — просто дивовижні. Наприклад, тітонька Есколастіка Даса, Олімпія Сулета, Трансито Аріса, Америка Вікунья тощо. Спочатку я думала, що Маркес сам вигадував такі імена, але потім прочитала його біографію й зрозуміла, що в Колумбії й справді так називають людей.

Книга мені дуже сподобалася. Це найдивовижніший любовний роман, який я коли-небудь читала. Один із закоханих тут виглядає зовсім не так, як традиційні книжкові герої: він непривабливий, худорлявий, страждає на закрепи, незаконнонароджений і бідний. Але він має талант — пише неймовірні листи. Він навіть заробляв на життя тим, що складав листи всім охочим на площі. Часто йому доводилося писати відповіді на власні листи, а потім він бачив плоди своєї праці — закоханих, що одружилися, і їхніх дітей, які гуляли поруч.

Ферміна Даса після багаторічного листування відкинула Флорентіно Арісу, коли побачила його на вулиці, і відкинула знову після його освідчення після похорону. Минуло чимало часу, перш ніж Флорентіно вдалося завоювати Ферміну Дасу, хоч часу в них залишалося вже зовсім мало. У сімдесят з лишком років ці літні закохані відчувають ту ж саму сором’язливість і невпевненість, що й колись у юності.

Читайте також: