«Кульбабове вино» Рея Бредбері — це поетичний роман про дитинство, в якому кожен літній день наповнений чарівністю, ностальгією і глибокими роздумами про життя.
Книга на сайті видавництва Навчальна книга Богдан
Сюжет книги «Кульбабове вино»
Книга «Кульбабове вино» складається із низки новел, події яких розгортаються влітку 1928 року у вигаданому містечку Грінтаун. Головний герой – дванадцятирічний Дуглас Сполдінг.
Головний герой, Дуглас, усвідомлює, що він живий, і це відкриття стає для нього ключовим переживанням, яке проходить через увесь роман. Він разом зі своїм братом Томом та іншими жителями містечка знаходять способи закарбувати кожен момент літа, символом якого стає кульбабове вино, що його дідусь готує зі свіжих кульбаб. Це вино стає метафорою для збереження спогадів і моментів щастя.
«Кожна його пляшка – це закоркована та збережена про запас частка літа дев’ятсот двадцять восьмого року»
Дуглас хоче запам’ятати кожен день літа, для цього заводить спеціальний блокнот, куди записує в одну колонку щорічні родинні традиції, а в другу що зробив вперше у житті.
Крізь епізоди книги проходять теми радості, суму, смерті і прийняття неминучості часу. Кожен епізод розкриває різні сторони людського досвіду, від першого кохання і дружби до втрати і прощання. Наприкінці літа Дуглас змінюється, ставши трохи дорослі.
Дуглас – це сам Рей Бредбері, він описує спогади про своє дитинство. Дуглас – друге ім’я Рея Бредбері, а Сполдінг – дівоче прізвище його бабусі.
Дідусь Дугласа щоліта знімає три врожаї кульбаб, і готує вино, яке потім закупорюють у пляшки та підписують дні. І потім можна пережити серед зими кілька хвилин літа.
Крім історій про Дугласа у книзі є історії про інших мешканців містечка, наприклад про старого полковника «Машину часу», двох дам, які роз’їжджають на електрокарі Зеленій машині, Лео Ауфмане та його машині щастя та інших.
Найпронизливіша історія – це історія вмираючого полковника, який дзвонить у різні міста своїм друзям, наприклад, Буенос-Айрес, просить підійти до відкритого вікна і дати послухати місто.
Дуже красива історія кохання Гелен Луміс та молодого репортера. Гелен та Білл зустрічаються три тижні, п’ють чай та мандрують у різні країни у розповідях Гелен.
Дійові особи:
- Дуглас Сполдінг – 12-річний хлопчик
- Том – молодший брат Дугласа, 10 років
- містер Сполдінг – дідусь Дугласа
- батько Дугласа
- мати Дугласа
- бабуся Дугласа
- прабабуся Дугласа
- Джон Хафф – хлопчик, друг Дугласа
- Чарлі Вудмен – хлопчик, друг Дугласа
- міс Гелен Луміс – 95 років
- полковник Фрійлі
- місіс Елен Бентлі
- містер Джонас – скупник мотлоху
- містер Трідден – вагоновод трамваю
- містер Сендерсон – продавець взуття
- міс Ферн та міс Роберта – власниці Зеленої машини
- Френк – житель містечка, молодший брат міс Ферн та міс Роберти, 57 років
- Лео Ауфмен – міський ювелір, творець Машини щастя
- Сол, Маршал, Джозеф, Ребекка, Рут, Ноемі – діти Лео Ауфмена
- Ліна – дружина Лео
- місіс Сінгер – власниця крамниці
- Білл Форрестер – молодий репортер, 31 рік
- Джон – померлий чоловік місіс Бентлі
- Еліс та Джейн – подруги Тома
- містер Квотермейн – житель містечка
- Вільям Тара – комівояжер
- Лавінія Неббс – жителька містечка, 33 роки
- Франсіна – подруга Лавінії
- Гелен Грір – подруга Лавінії
- Елміра Браун – дружина поштаря
- Сем Браун – пощтар
- Клара Гудвотер – голова жіночого товариства
- доглядальниця полковника
- Хорхе – друг полковника з Мехіко
- Елізабет Ремселл – вбита дідвчина
- Нелюдь – вбивця
- Френк Діллон – житель містечка
- містер Терл – житель містечка
- полісмен Кеннеді
- містер Чорні – власник Галереї розваг
- лікар
- тітка Роуз
Цитати
«Благословенна річ — газонокосарка, думав дідусь. Який це дурень вигадав, щоб новий рік починався першого січня? Ні, слід би виставляти дозорців, щоб спостерігали, як росте трава на мільйонах лужків Іллінойсу, Огайо та Айови, і того ранку, коли вона стане придатна до косьби, хай повсюди гряне велична бравурна симфонія газонокосарок, що стинатимуть свіжу соковиту траву на лугових обширах. І того єдиного дня на рік, що насправді знаменує собою Початок, хай би люди обсипали одне одного не конфетті й серпантином, а свіжоскошеною травою!..»
«А доживете до моїх літ, Білле, то зрозумієте, що малі втіхи варті більше, ніж великі. Прогулятися пішки весняним ранком значно приємніше, ніж мчати зі швидкістю вісімдесят миль на годину в найпотужнішому автомобілі. А знаєте чому? Тому що все довкола сповнене пахощів, усе росте й буяє. І ти маєш час роздивитися навкруги і все те добачити.»
«Твоя помилка, Лео, ось у чому: ти забув, що зрештою, рано чи пізно, всім нам доводиться вилізти з цього ящика та повернутися до брудного посуду та незасланих ліжок. Звісно, поки силиш там усередині, то й сонце заходить довго-довго. І повітря приємно пахие, і не холодно там, і не жарко. І все, що тобі хотілося б продовжити, триває скільки завгодно. Але вдома діти чекають обіду, їм треба попришивати гудзики. Тай, широ кажучи, Лео, скільки можна дивитись, як заходить сонце? Кому це потрібно, щоб воно заходило так довго? Кому потрібно, щоб завжди було не холодно й не жарко? І щоб повітря завжди приємно пахло. До всього цього швидко звикаєш і просто перестаєш помічати його. Сонце має заходити хвилину чи дві. А потім хочеться чогось іншого.»
«Пообіцяйте не заживатися до похилого віку, Вільяме. Як буде змога, постарайтеся вмерти, перш ніж вам стукне пʼятдесят. Можливо, це по- требуватиме чималого зусилля. Але я раджу вам це просто тому, що хто знає, коли ще зʼявиться на світ нова Гелен Луміс. Подумайте тільки, що то був би за жах, якби ви дожили до глибокої старості й одного чудового дня у якомусь там тисяча девʼятсот девʼяносто девʼятому році, шкандибаючи Головною вулицею, раптом побачили мене, двадцятирічну, і все знову геть розбіглося б у часі. Думаю, ми більше не змогли б зустрічатись 1 розмовляти так, як тепер, хоч це и було вельми приємно. Тисячі чашок чаю і пʼятисот бісквітів для однієї дружби цілком досить, ви згодні? Отож десь років через двадцять спробуйте захворіти на запалення легень. Бо я ж не знаю, чи довго вас там затримають, на тому світі. А може, одразу ж відішлють назад. Та я зроблю все, що зможу, Вільяме, обіцяю вам. І якщо все складеться належним чином, без отих розбіжностей, то знаєте, що може статись? Якось надвечір, року десь так тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятого чи дев’яностого, молодий чоловік на ім’я Том Сміт, або Джон Грін, або щось подібне, прогулюючись по місту, загляне до павільйону 1, як йому й належіться, замовить собі якесь рідкісне морозиво. А там саме сидітиме молода дівчина, його однолітка, і, коли вона почує, яке морозиво він замовляв, щось неодмінно станеться. Я не знаю напевне, що і як. А вона й поготів не знатиме. І молодий чоловік також. Просто на саму згадку про те морозиво їм обом стане хороше на душі. Вони заведуть розмову. А потім познайомляться і підуть звідти разом.»
«Важлива не оця я, що лежить під укривалами, а оця, що сидить скраєчку ліжка й дивиться на мене, і ота я, що готує внизу вечерю, або клопочеться в гаражі коло машини, або сидить у бібліотеці й читає книжку. Нова парость — ось що важливе. І насправді я сьогодні не вмираю. Людина, яка має нащадків, ніколи не вмре. От і я житиму ще довго-довго. І через тисячу років мої паростки, яких буде на той час із ціле містечко, так само гризтимуть зелені яблука в затінку евкаліптів.»
Мої враження
«Кульбабове вино» – одна з моїх найулюбленіших книжок. Цю книжку найкраще читати в серпні, щоб власноруч відчути ці затишні літні вечори і як літо поволі переходить у осінь.
Читайте також:
- «451° за Фаренгейтом», Рей Бредбері
- «Енн із Зелених Дахів» Люсі Мод Монтґомері
- «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро
- «За річкою, в затінку дерев», Ернест Гемінґвей
- «Зимове сонцестояння» Розамунда Пілчер
- «Квіти для Елжернона», Деніел Кіз
