«Пташиний короб» – це постапокаліптичний трилер, в якому люди змушені виживати серед невидимих істот наосліп, так як один погляд на цю істоту призводить до смерті.
Сюжет книги «Пташиний короб»
Мелорі живе разом із своєю сестрою Шеннон. Вона дізнається, що вагітна і вирішує залишити дитину. У цей час в світі з’являються новини про дивні випадки самогубства. Люди раптово нападають на інших людей, а потім вбивають себе. Коли такі випадки починають фіксувати в США, Шеннон непокоїться, а Мелорі сприймає все досить скептично. Але потім гине Шеннон і Мелорі тікає у будинок-прихісток, адресу якого вона знайшла в газеті.
Через п’ять років Мелорі із двома дітьми покидають будинок, щоб наосліп із зав’язаними очима пропливти на човні 32 км річкою та знайти безпечне місце, про яке Мелорі дізналася колись давно. Всі ті роки, які Мелорі прожила разом із дітьми в будинку, вона не бачила зовнішнього світу, а її діти взагалі нічого не бачили, окрім будинку. Але весь цей час Мелорі тренувала їх слухати та розпізнавати звуки, тому що у світі, де не можна бачити, єдина можливість вижити – це слух.
Загалом в книжці чергують дві історії – це подорож Мелорі по річці, та життя Мелорі у будинку разом із іншими співмешканцями протягом вагітності та народження дітей.
Мої враження «Пташиний короб»
Ця книжка має бути страшна, і для когось, судя чи з відгуків, вона дійсно була страшна, але мене вона не пройняла зовсім. кульмінаційний момент – коли Мелорі народжує, а в цей час в будинку відбувається справжнє жахіття мене також не вразило. Але я намагалася уявити себе в ситуації, коли мені потрібно б було ходити на осліп по вулиці, обшукати сусідні будинки. Ще мені не зрозуміло, як Мелорі виживала після пологів, коли лишилася сама із дітьми, чим вона харчувалась, вірніше де вона брала консерви. Адже навіть якщо вона їздила наосліп у супермаркет, там теж запаси не вічні. Автор про це нічого не каже, автор взагалі багато що опустив. Кінець я десь собі такий і уявляла, тому що я постійно думала про те, що для сліпих людей нічого не змінилося у світі. Єдиний цікавий момент – це коли Мелорі дізналася, що жителі школи виколювали собі очі, щоб убезпечити всю колонію. Я думала, вони будуть наполягати на тому самому для Мелорі та дітей, а вона зробить якийсь вибір, але автор так не вчинив, хотя це б було б найцікавішим. І ще всім було моторошно, судя чи з відгуків, коли Мелорі хотіла осліпити немовлят, але передумала. Я от також собі думала, а як би вчинила я. А загалом книга сподобалася, багато тут є про що подумати, перетравити.
Щодо екранізації, я почала дивитися, але мені дуже хотілося спочатку прочитати книгу. Але те, що я побачила, мені сподобалося, хоча там трошки інакше, ніж в книзі.
Читайте також:
