«Мене називають Червоний» Орхана Памука переносить читача до Стамбула кінця XVI століття, у світ придворних художників та стародавнього мистецтва мініатюри. Султан замовляє створення таємної книги, яка має вразити венеційців, проте один із митців гине за загадкових обставин. Саме в цей час після дванадцятирічної відсутності повертається Кара, закоханий у Шекюре – дочку свого родича Еніште, який керує роботою над книгою. Незабаром відбувається ще одне вбивство, зникає остання сторінка рукопису, і підозра падає на трьох художників – Келебека, Зейтіна та Лейлека. Султан наказує Кара та майстру Осману розкрити злочин за три дні.
У романі переплітаються детективна інтрига й глибокі роздуми про мистецтво: герої сперечаються, чи варто наслідувати венеційців з їхньою перспективою, світлотінню та реалістичною передачею облич, чи залишатися вірними традиційній ісламській мініатюрі.
Особливо цікаво, що кожен розділ розповідається з різних точок зору – від живих і мертвих героїв до монети, собаки, дерева чи навіть самого Червоного кольору. Ця багатоголосність створює відчуття східної казки, сповненої притч, легенд і алегорій.
Є й автобіографічний штрих: у Шекюре двоє синів – Шевкет та Орхан, і саме так звали брата та матір письменника.
Для мене найбільш захопливим було навіть не те, хто виявиться вбивцею, а історії про художників, їхні суперечки та османську культуру. Читаючи, я постійно гуглила й розглядала стародавні мініатюри, дізнавалася про перські легенди – зокрема про Хосрова та Ширін. Тож ця книга стала для мене не лише історичним детективом, а й справжнім провідником у світ літератури й мистецтва Османської імперії.
Читайте також:
- «Музей Невинності», Орхан Памук
- «Чорна книга», Орхан Памук
- «Рудоволоса жінка», Орхан Памук
- «Мовчазний дім» Орхан Памук
- «Химерність моїх думок» Орхан Памук
- «Біла фортеця», Орхан Памук
- «Нове життя» Орхан Памук
Відкрийте більше з Secret land
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.
