Українською мовою книгу «Часотрус» видає Вавилонська бібліотека.
«Ви були хворі, але тепер ви здорові — і ще стільки всього треба зробити!»
— Кілґор Траут
Телебачення стирає пам’ять.
Часотрус відкинув усіх з 13 лютого 2001 року до 17 лютого 1991-го.
Траут називав театральні постановки рукотворними часотрусами.
Як пише Курт Воннеґут у передмові до книги, він довго працював над романом «Часотрус», але текст ніяк не складався. Тоді він узяв усе найкраще з «Часотрусу-1», додав думки й враження за останні сім із половиною місяців — і так з’явився «Часотрус-2».
У цій книзі Воннеґут згадує створення водневої бомби й академіка Сахарова, катастрофу в Чорнобилі та скидання бомб на Хіросіму і Наґасакі. Він міркує про те, як телебачення позбавило людей уяви, і як різноманітні нововведення вплинули на суспільство. Розповідає родинні історії про своїх родичів, ділиться спогадами про знайомих — зокрема письменників — і навіть згадує мого земляка Леопольда Захера фон Мазоха. Курт Воннеґут також пише про вистави, які бачив, книжки, які читав і радить читачам, і навіть наводить анекдоти. Фактично це збірка різноманітних думок і ідей.
Окрім того, тут переказано кілька оповідань Кілґора Траута — письменника, який писав тексти й одразу ж їх викидав.
«Якщо з’являється якась ідея, я швидко накидаю сюжет, приписую авторство Кілґору Трауту й вставляю оповідання в роман», — пише Курт Воннеґут у передмові.
Чим добрі книги Воннеґута — вони не встигають набриднути, від них не втомлюєшся. Особливо ця: її читаєш радше як газету чи журнал — у кожному абзаці нова думка або ідея. Перегортаєш сторінку — і там уже чергове оповідання Кілґора Траута, а потім знову продовжується сюжет «Часотрусу-1». Мені ця книга дуже подобається — я знову почала її перечитувати.
Читайте також:
