«Сирени Титана» — найфантастичніший роман Курта Воннеґута, у якому автор висуває власну гіпотезу сенсу життя землян.
Книга на сайті видавництва Вавилонська бібліотека
У ті часи, коли люди замість того, щоб шукати сенс життя в собі, намагалися знайти відповіді ззовні й раз по раз відправляли своїх посланців до зірок, Вінстон Найлз Рамфурд на своєму особистому космічному кораблі потрапив у хроносинкластичну інфундибулу. Відтоді він і його пес Казак існують у вигляді хвильового феномену, пульсуючи вздовж неправильної спіралі, що починається біля Сонця й закінчується поблизу зорі Бетельґейзе. Коли орбіти небесних тіл перетинаються з цією спіраллю, Рамфурд матеріалізується. На Землі він з’являється кожні 59 днів рівно на одну годину й водночас здатен бачити всі події у Всесвіті — як у майбутньому, так і в минулому.
Під час однієї зі своїх матеріалізацій Рамфурд запросив Малахію Константа, найбагатшого чоловіка на Землі й марнотратника життя. Рамфурд повідомив йому, що незабаром той вирушить на Марс, дорогою зачне сина Хроно з Беатрис Рамфурд, дружиною Вінстона, потім потрапить з Марса на Меркурій, повернеться на Землю й зрештою житиме на Титані, де знову зустрінеться з Рамфурдом. Ні Малахія, ні Беатрис не повірили в цю історію, але згодом усе сталося саме так, як було передбачено.
На Марсі Малахія потрапляє до марсіанської армії, де йому стирають пам’ять, імплантують антену в голову, і він отримує нове ім’я — Дядек. Він проводить на Марсі понад десять років, аж поки одного разу не знаходить листа, написаного самому собі, в якому пояснюється, що з ним відбувається, що в нього є син Хроно й подруга Бі, і що він має знайти їх та втекти з Марса.
Беатрис Рамфурд також живе на Марсі зі стертою пам’яттю та антеною в голові й працює інструкторкою зі шліманівського дихання — способу дихання у вакуумі за допомогою кисневих кульок, так званих дишариків. А Хроно стає чемпіоном з німецької лапти, адже марсіанські діти не займаються нічим іншим, окрім цієї гри.
Зрештою з’ясовується, що Марсом керує одна-єдина істота — сам Рамфурд. Саме він створив марсіанську армію й організував вторгнення на Землю з єдиною метою: змусити людство об’єднатися й стати послідовниками нової релігії — Церкви Господа Всебезрозсудного. Головною догмою цієї віри стало гасло: «Подбайте про людей — а Господь сам про себе подбає». Згідно з ученням церкви, Малахія Констант був найогиднішою людиною у світі через своє марнотратне життя, а Беатрис — через відмову жити повноцінно, боячись втратити свою чистоту.
Постійно матеріалізованим Рамфурд перебуває лише на Титані, супутнику Сатурна, де мешкає у палаці — копії Тадж-Махалу — разом із Казаком та тральфамадорцем Сейло.
У 483 441 році до нашої ери Сейло вирушив із Тральфамадора з таємним посланням від одного краю Всесвіту до іншого. Проте його корабель зазнав аварії, і він застряг на Титані. В очікуванні потрібної запасної деталі Сейло провів двісті тисяч років. Тральфамадорці надсилали йому повідомлення за допомогою землян. Наприклад, те, що люди вважали Стоунхенджем, тральфамадорською мовою означало: «Запасну частину вислано з максимально можливою швидкістю». Уся діяльність людства на Землі протягом останніх двохсот тисяч років була потрібна лише для передавання цих повідомлень Сейло. Втім, як написала Беатрис у своїй книжці, «люди, виконуючи волю Тральфамадора, робили це настільки по-своєму, що можна з упевненістю сказати: Тральфамадор не мав до цього жодного стосунку».
Книга мені сподобалася, хоча найкращим романом Воннеґута для мене залишається «Колиска для кішки». А тральфамадорці також з’являються в романі «Бійня номер п’ять».
