Гора Щекавиця – історична гора серед Києва, названа так на честь одного з засновників Києва Щека. Щоб потрапити на гору Щекавиця, потрібно вулицею Олегівською завернути біля школи у провулок і йти до гаражів, а справа між гаражами буде вузький прохід до стежки на гору.

На горі Щекавиця раніше було кладовище, могили можна побачити і зараз. Також на горі знаходиться вишка, так звана «глушилка», яка в радянські часи глушила іноземні радіоканали.

З гори Щекавиця відкриваються гарні краєвиди на вулицю Кирилівську, Костянтинівську та інші частини Подолу.

Далі інформація з книги «Магдебурзьке серце Києва », Ігор Гирич. – К. : Либідь, 2014. – 88 с.: іл. – (Серія «Твій Київ»).

«На горі Щекавиці, за переказами, існувала Олегова могила – великий курган, де похований переможець хозар «віщий» Олег – варязький конунг, що привів на київське княжіння династію Рюриковичів.

Польсько-литовської доби Щекавицьку гору приписано до замку, де була державна адміністрація. На початку XVII ст. подільські міщани, які часто потерпали від розливів Дніпра, випросили Щекавицю у замкової адміністрації, одержавши підтверджувальну грамоту від польського короля Сигізмунда III. Гора була незаселеною, а землю на ній ужили під ниву й сіножаті мешканці магдебурзького міста. Тут мали свої городи цеховики й піл Успенського подільського собору.

У 1770-х верхнє плато Щекавицької гори пішло під кладовище жителів Подолу. Фактично це перший міський цвинтар Києва нового часу, бо до того киян ховали на парафіяльних кладовищах усередині міста. 1782-го збудовано й камʼяну Всіхсвятську цвинтарну церкву, що бароковими формами нагадувала Андріївську церкву й утворювала силует Щекавицької гори та навколишньої місцевості, нависаючи над «заканавним» Подолом.

Щекавицьке кладовище було одним із найцінніших з історичного погляду київських цвинтарів. Це місце, де упокоїлися кияни з діда-прадіда, представники знаменитих київських родин: Балабухи, Лакерди, Григоровичі-Барські, Митюки, Войтенки, Романовські, Максимовичі. Тут поховано останніх, найвідоміших війтів Подолу – Рибальського і Кисилевського. Кожна родина мала фамільний склеп.

3-поміж найвідоміших похованих тут людей – архітектор Андрій Меленський (1766-1834), знаменитий будівничий допожежного, а головно післяпожежного (1811) Подолу, автор регулярного перепланування. Насамперед зодчого знають за такими архітектурними пам’ятками, як Вознесенська церква-ротонда, дзвіниця, корпуси для черниць і дім ігумені Флорівського жіночого монастиря, церква Різдва Христового на Поштовій площі, церква-ротонда св. Миколи Чудотворця на Аскольдовій могилі, колона магдебурзького права над Хрещатицьким джерелом. Надгробок самого Меленського мав вигляд піраміди з урною біля підніжжя.

За деякими переказами, на Щекавиці похований знаменитий український музика XVIII ст., подільський міщанин, син майстра малярного цеху Артемій Лукʼянович Ведель. На цій горі упокоїлися видатні києво-знавці брати Петро і Феофан Лебединцеви; академік Петербурзької і Української академій наук, професор Київського університету з більш ніж п’ятдесятирічними стажем, незмінний редактор головного наукового органу університету – «Университетских известий» Володимир Степанович Іконников (1841-1923).

На жаль, Щекавицький цвинтар по-варварському знищено більшовицькою владою в середині 1930-х. На місці кладовища збудували радіоретрансляційну вежу»