Існує оповідання та роман Деніела Кіза «Квіти для Елжернона». Оповідання та роман мають один і той самий сюжет і обидва номінувалися на премію Хьюго, яку оповідання виграло. Роман отримав премію Неб’юла.
Головний герой роману – розумово відсталий працівник пекарні Чарлі Гордон. Йому 32 роки і вечорами він ходить до школи при дослідному центрі для розумово відсталих дорослих. Там він вчиться писати та читати під керівництвом Аліси Кінніан. Вчені вибирають Чарлі для унікальної операції на мозку, яка вже була проведена мишеняті на ім’я Елджернон. Тому Чарлі починає вести щоденник на прохання вчених Штрауса, Берта та Немура. У записах Чарлі до операції безліч помилок і їх досить складно читати, але потім Чарлі дуже швидко розуміє, і стиль його щоденника змінюється.
Однак пізніше з’ясовується, що вчені припустилися помилки при розробці методу лікування Чарлі та Елджернона, і Чарлі розуміє, що в майбутньому на нього чекає регресія.
Читати цю книгу і цікаво та складно. Складно, тому що коли Чарлі починає розумніти, він раптом розуміє, що робітники в пекарні сміялися з нього, він згадує своє дитинство і як з нього знущалися в школі, як ненавиділа його сестра, як його била мати, яка не хотіла вірити в відсталість Чарлі. і вважала його просто лінивим. Особливо важко стало, коли він зрозумів і побачили перспективу і чим усе скінчитися, і він навіть не знає, скільки часу в нього залишилося. Іноді читаючи думалося, що краще б він залишався таким, як був до операції, тому що тоді він був щасливий.
У книзі піднімається таке важливе питання, що розумово відсталі люди теж люди. Чарлі постійно обурений тим, що вчені його до операції не вважали людиною, він постійно їм нагадує, що особистістю він був і до операції, він мав почуття, думки, він працював. Він не був генієм, але був людиною завжди.
Книга Квіти для Елжернона мені дуже сподобалася, я її читала вже кілька разів і читатиму ще. В Україні книгу видають у Клубі сімейного дозвілля.
