The Forgotten Garden, Кейт Мортон • Secret land

У романі «The Forgotten Garden» переплітаються три жіночі історії з різних епох, об’єднані таємницею загадкового саду в Корнуоллі.

Кейт Мортон — сучасна австралійська письменниця. Роман «The Forgotten Garden» був написаний у 2008 році. Події в романі відбуваються у Великій Британії та в Австралії.

Офіційний сайт Кейт Мортон https://www.katemorton.com/

Сюжет роману «The Forgotten Garden»

У романі «The Forgotten Garden» розповідаються три історії, що відбувалися в різний час із трьома різними жінками. Усі три історії пов’язані з таємничим садом біля невеликого котеджу в маєтку у Корнуоллі. Від маєтку сад і котедж відділяє лабіринт.

Перша історія — це історія Елізи Мейкпіс, англійської дитячої письменниці, авторки чарівних казок. Історія Елізи охоплює період із 1900 по 1913 рік. Еліза була талановитою письменницею, її казки друкувалися в багатьох журналах. У 1913 році вона видала книгу казок і після цього зникла. У 1913 році Елізі було 25 років.

Друга історія — це історія Нелл Ендрюс із Австралії. Нелл — старша донька у великій родині Гейміша та Ліл Ендрюс. До 21 року в її житті все було чудово, але в день повноліття вона дізналася сімейну таємницю, яка перевернула її життя. Вона віддалилася від родини, розірвала заручини і вже ніколи не була колишньою Нелл. Вона живе у Брісбені й займається антикваріатом. У 1975 році після смерті Гейміша вона отримує дещо, що може допомогти їй розібратися в сімейній таємниці, і вирушає до Англії. У 1975 році Нелл було 66 років.

Третя історія — це історія Кассандри, онуки Нелл. Події цієї частини розгортаються у 2005 році після смерті Нелл. Окрім будинку в Брісбені та антикварної крамниці, Кассандра отримує неочікувану спадщину і давню сімейну таємницю на додачу. Вона вирушає до Англії, щоб продовжити розслідування Нелл і вступити у спадкові права. У 2005 році Кассандрі 39 років.

Основна історія все ж таки належить Кассандрі. Вона вивчає записи своєї бабусі, зроблені під час подорожі в Англію в 1975 році, знаходить людей, із якими зустрічалася бабуся 30 років тому, дізнається нові факти і зрештою відкриває те, чого не змогла з’ясувати сама Нелл.

Усі три історії подаються невеликими уривками, переплітаючись одна з одною. Тому спочатку легко заплутатися в часі та персонажах. Я навіть вела конспект — хто кому доводиться, хто де живе і в якому році.

Мої враження від книги «The Forgotten Garden»

Читати було надзвичайно цікаво. Здавалося б, сама історія не надто загадкова, але авторка майстерно дозує інформацію, перемішує події, переносить нас то в 1900, то в 1975, то в 2005 рік, і виходить дуже інтригуюче, романтично, таємничо й багатообіцяюче. У книзі навіть є дещо містичне, хоча за жанром це радше детектив, у якому немає нічого надприродного.

Роман «The Forgotten Garden» — це книга про жінок, про щастя й муки материнства, про те, як важко втратити дитину, про біль жінки, яка мріє стати матір’ю, але не може, про страждання жінки, в якої забрали дитину, про матір, готову на все заради щастя своєї дитини, про одержимих і безпечних матерів.

Аделіна одержима донькою: вона трясеться над нею, боїться навіть найменшого протягу, вважає її крихкою й уразливою, прагне захистити від усього світу. Вона готова на все заради щастя доньки, але всі її дії ведуть до нещастя. Роза одержима думкою про дитину і страждає від власної неповноцінності. Мері легко вагітніє, але її вагітність небажана і невчасна. Еліза віддає дитину заради щастя іншої жінки — і в її очах гасне іскра життя, вона втрачає себе, перестає писати. Ліл втратила дитину після пологів і страждає від важкої депресії, маленька Нелл стає для неї подарунком згори. Нелл усе життя картала себе за те, що не змогла полюбити власну доньку, але згодом замінила їй матір онуці. Леслі легко пожертвувала донькою заради стосунків із Леном, але потім стала гарною матір’ю для його дітей. Кассандра тяжко переживає смерть дворічного сина Лео, постійно згадує про нього в наступні роки, але поїздка в Англію змінює її життя на краще.

Я дуже співпереживала Елізі — наскільки їй було боляче віддати свою доньку іншій жінці, крадькома спостерігати, як вона росте, не маючи змоги підійти й обійняти її, бачити, як донька називає мамою іншу. Але якщо подивитися з іншого боку, Еліза не могла прийняти заміжжя Рози, вона прагнула, щоб їхні стосунки залишилися такими, як колись, не розуміла, що Роза подорослішала й їй потрібна сім’я. Вона віддала дитину в надії, що вони з Розою знову будуть разом і, ймовірно, думала, що дівчинка стане їхньою спільною дитиною.

Книга частково нагадала мені «Тринадцяту казку» Діани Сеттерфілд і «Ребекку» Дафни Дюмор’є.