451 градус за Фаренгейтом – це температура, при якій спалахує і горить папір.
Книга на сайті видавництва Навчальна книга Богдан
Короткий зміст «451° за Фаренгейтом»
Дія роману «451° за Фаренгейтом» відбувається в недалекому майбутньому після того, як світ пережив дві атомні війни. У цьому суспільстві пожежники більше не гасять пожежі — адже всі будинки вогнетривкі. Натомість їхнім головним обов’язком стало спалювання книг. Із літератури дозволені лише примітивні комікси про кохання та бойовики. Люди давно перестали читати й проводять час або в агресивних розвагах, або у вітальнях перед телевізійними стінами.
Дітей народжується мало, а якщо вони й з’являються, то дев’ять днів із десяти проводять у школі й лише один день — удома, знову ж таки перед телевізором. Підлітки ганяють дорогами на шаленій швидкості, намагаючись когось збити, у спеціальних парках люди навмисно трощать вітрини й нищать усе навколо. У разі депресії заведено кататися на ракетних автомобілях із небезпечною швидкістю. Навчання відбувається через екрани, а університети закриті вже сорок років. У суспільстві штучно підтримується стан безтурботного щастя й веселощів, адже книги небезпечні тим, що змушують думати, співчувати й переживати, а цього бути не повинно. За порушниками полює механічний пес, який вводить жертві смертельну отруту. Попри зовнішній добробут, за чутками, в інших країнах люди багато працюють і голодують, тому світ ненавидить цю державу, і війна може початися будь-якої миті. Втім, її чекають як чергове телевізійне шоу.
Головний герой роману — тридцятирічний пожежник Ґай Монтеґ. Він живе з дружиною Мілдред Монтеґ, яка цілими днями сидить у телевізійній вітальні перед трьома екранами й мріє про четвертий. Уночі Мілдред лежить нерухомо, дивлячись у стелю, з навушниками у вухах. Вона постійно приймає снодійне й одного разу ледь не помирає від передозування. Подружжя давно стало чужим одне одному й навіть не може згадати, де і коли познайомилося. Ґай ночами чергує на пожежній станції, чекаючи викликів.
Якось, повертаючись додому, Ґай знайомиться з Кларісою — дивною молодою дівчиною, яка говорить із ним про природу, квіти й минуле, коли люди розмовляли, сидячи на ґанках, а пожежники гасили вогонь, а не розпалювали його. Спочатку Монтеґ не вірить їй, але з кожною новою зустріччю починає інакше бачити світ і поступово змінюватися.
Під час спалювання книг Ґай іноді потай забирає одну з них і ховає вдома у вентиляції. Одного разу пожежникам доводиться знищити велику бібліотеку літньої жінки, яка відмовляється залишити дім і обирає загинути разом із книгами. Ця сцена справляє на Монтеґа глибоке враження. Незабаром зникає і Кларіса — з’ясовується, що її збив автомобіль.
Приголомшений Ґай пропускає роботу, і до нього приходить брандмейстер Бітті. Він пояснює, як суспільство дійшло до такого стану: телебачення поступово витіснило книги, класичні сюжети спростилися, освіту згорнули, а життя зосередили виключно на розвагах і спорті. Людям не залишили часу на роздуми — їхню увагу постійно мають займати реклама, гучна музика й рух. Бітті надзвичайно начитаний і сипле цитатами, пояснюючи, що кожен пожежник рано чи пізно переживає сумніви, але зрештою повертає книгу й спалює її.
Після цієї розмови Монтеґ дістає всі заховані книжки й починає читати. Мілдред налякана, але теж намагається читати. Ґай усвідомлює, що йому потрібен наставник, і згадує старого професора Фабера, якого зустрів рік тому. Він вирушає до нього з Біблією. Фабер не викладав уже сорок років, але разом із Монтеґом вони розробляють план боротьби з системою пожежників, сподіваючись, що майбутня війна дасть шанс усе змінити.
Повернувшись додому, Монтеґ застає подруг Мілдред — примітивних і байдужих жінок. Одна з них абсолютно спокійно говорить про свого чоловіка, якого забрали на війну, й так само холодно — про власних дітей. Обурений Ґай читає їм вірші: одна з жінок починає плакати, інша ж називає поезію жорстокою і неприйнятною.
Коли Монтеґ повертається на станцію й приносить книгу Бітті, надходить виклик. Виявляється, що це будинок Монтеґа, пожежників викликала його дружина. Бітті змушує Ґая спалити власний дім, а потім помічає навушник пристрою зв’язку Фабера й погрожує його викрити. Монтеґ убиває Бітті вогнем і тікає, усвідомивши, що той сам прагнув смерті.
Ґай ховається у Фабера, за ним починає полювання механічний пес. За порадою професора Монтеґу вдається втекти, перепливши річку. За її берегом він зустрічає спільноту вигнанців, які зберігають книги у власній пам’яті. Кожен із них пам’ятає цілі твори або окремі розділи, щоб зберегти знання для майбутнього.
Вранці починається війна, яка триває лише три секунди: міста знищені ядерними бомбами. Монтеґ і вигнанці розуміють, що тепер саме вони стали сховищем людської пам’яті, яке знадобиться тим, хто вижив.
Мої враження
Книга «451° за Фаренгейтом» мені дуже сподобалася — вона зачарувала мене з першої сторінки. Минулого року я читала «Кульбабове вино», і за стилем ці романи виявилися напрочуд схожими. Я очікувала на похмуру, гнітючу антиутопію, але світ, описаний Бредбері понад 70 років тому, виявився дивовижно близьким до нашої реальності.
Люди справді читають дедалі менше, книжкові тиражі падають. Так, існують електронні та аудіоформати, проте я дедалі частіше чую від знайомих фразу: «я розучився читати». Телевізійні стіни в нас уже є, білі навушники-«мушлі» — теж. Бредбері, звісно, не передбачив смартфонів, у які сьогодні всі залипають, але загальна тенденція та сама: більше розваг — менше знань і зосередженого мислення.
«451° за Фаренгейтом» — надзвичайно актуальна книга, і тепер стає зрозуміло, чому її вивчають у школі. До речі, у списку найкращих книг за версією BBC немає жодного твору Бредбері, та й загалом я часто чую від буктюберів, що він їм «не заходить». А мені — навпаки, дуже подобається.
Це, на мій погляд, надзвичайно правильна й важлива книга, яку варто прочитати кожному. Хоча в цьому й полягає парадокс: ті, хто читає, і без того мислять подібно, а ті, хто не читає, швидше за все, ніколи до неї й не дійдуть.
Читайте також:
