Я дуже довго відкладала читання книги Артура Голдена «Мемуари гейші», бо побоювалася, що це повна нісенітниця. Однак роман входить до списку 200 найкращих книг за версією BBC, тож я все-таки зібралася з духом і прочитала його. І я виявилася права — це справді повна нісенітниця.
Сюжет книги «Мемуари гейші»
Книга написана у формі розповіді літньої гейші про своє життя автору.
Бідну дівчинку Чіо продають в окію, щоб вона стала гейшею. Попри всі удари долі й підступи злої гейші Кацумото, Чіо стає найкращою гейшею, отримує ім’я Саюрі, відпрацьовує свій борг перед окією, і господиня окії — Мама — зрештою удочеряє її. Саюрі знаходить особисте щастя як утриманка чоловіка, якого вона кохає, а пізніше стає власницею чайного будинку в Нью-Йорку.
Мої враження від книги «Мемуари гейші»
Усі рецензії, які я переглядала на книгу «Мемуари гейші», починалися з фрази: «Я взагалі нічого не знаю про Японію і ніколи не цікавилася нею». Це мене дуже насторожувало, тому я почала шукати думку людей, які справді живуть у Японії й вивчали культуру гейш Ґіону. Я знайшла статтю про книгу «Мемуари гейші», де зазначено, що Артур Голден перед написанням роману брав інтерв’ю у Мінеко Івасакі — однієї з найвідоміших гейш Ґіону. Після виходу книги Мінеко Івасакі подала на автора до суду за наклеп і написала власну книгу — «Справжні мемуари гейші».
Під час читання я весь час запитувала себе, навіщо Артур Голден написав цю книгу. Показати культуру гейш? — але тут цього дуже мало. Якщо чесно, абсолютно таку саму історію можна було б написати і про гарем якогось султана, або про Індію — наприклад, у 90-х був фільм «Камасутра», і там сюжет майже такий самий. Уся ця метушня з продажем цноти та вибором покровителя, очевидно, і приваблює масову аудиторію, яка «ніколи Японією не цікавилася» і не збирається.
Книга написана американцем для американців. Це добре помітно наприкінці, коли Саюрі переїжджає до Нью-Йорка й захоплюється тим, як у США чисто й цивілізовано. І це — японка, на країну якої зовсім недавно «прекрасні американці» скинули дві атомні бомби й ледь не зруйнували Кіото. Судячи з усього, головний посил книги такий: подивіться, якими варварами були ці японці, доки ми, чудові американці, не приїхали й не навчили їх жити. А якби не ми, то там би й далі продавали дітей у борделі (як це сталося зі старшою сестрою Саюрі).
Спочатку я думала, що книга «Мемуари гейші» — це про опір долі та боротьбу за особисте щастя. Особливого опору долі з боку героїні я не побачила: Саюрі цілу книгу поводиться як слухняна корова, боячись ослухатися буквально всіх. Єдиним справжнім «опором» був побіг Чіо, який закінчився падінням із даху. А боротьба за особисте щастя у героїні виражена дуже своєрідним способом.
Також незрозуміло, чому Кацумото одразу зненавиділа маленьку дівчинку Чіо. Найуспішніша гейша й найвродливіша жінка Кіото побачила дівчинку з сірими очима й раптом так злякалася конкуренції, що почала її ненавидіти? Не вірю. З мотивацією та логікою вчинків героїв у книзі велика біда.
Фільм «Мемуари гейші»
У списку акторів, які знімалися у фільмі, я побачила свого улюбленого Кена Ватанабе. Це актор, який у Голлівуді грає всіх японців — наприклад, у «Початку» та «Останньому самураї». У «Мемуарах гейші» Кен Ватанабе виконує роль коханого Саюрі — Голови (Председателя).
На YouTube виклали кульмінаційний момент фільму — сцену пояснень Саюрі та Голови. І цей епізод настільки нудний, що в мене не вистачило сил додивитися навіть двохвилинний ролик. У книзі ця сцена описана набагато пристрасніше й красивіше. Якщо у фільмі кульмінація настільки прісна, то що ж там відбувається протягом усього фільму?
Костюми у стрічці, судячи з трейлера, також не відповідають реальним костюмам майко і ґейко Кіото. Я була в Кіото, бачила майко — учениць гейш — у повному параді, і раніше багато разів бачила їх на фотографіях.
А ось як виглядає майко — учениця гейші в Кіото.
Висновки
Отже, якщо ви хочете дізнатися про мистецтво та життя гейш, то читайте книгу «Справжні мемуари гейші», а також подивіться хороший документальний фільм BBC про гейш Кіото.
Якщо ж вам хочеться почитати захопливу історію з пікантними сценами й вам байдуже до правдивості, тоді читайте «Мемуари гейші». Перші дві третини книги я прочитала на одному диханні, а от останню третину — ледве дочитала.
Читайте також:
Відкрийте більше з Secret land
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.
