«Остання любов у Царгороді» — це незвичайний роман-таро. Кожен його розділ має назву карти, а наприкінці книги надруковані самі карти таро, з якими автор пропонує «погратися» — розкласти їх і читати роман у тій послідовності, що випаде саме вам. Таким чином кожен читач може знайти у творі власну долю й створити свій особливий варіант історії.

Я читала роман у класичному порядку, не роблячи розкладів. Події відбуваються на Балканах за часів Наполеона і охоплюють життя кількох родин: капітана французької армії Харлампія Опуїча, Пахомія Тенецького, який воював на боці австрійців, та купця Єремії Калоперовича. Павич малює складне переплетення доль, у якому реальність і міфологія невіддільні одна від одної.

Читаючи, я не раз згадувала «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсія Маркеса — у Павича відчувається подібна магічна аура, химерність, містифікація, поєднання повсякденного й фантастичного. Тут так само родинні історії перетікають одна в одну, а містика й символи створюють особливу атмосферу.

Зізнаюся, на початку мені було нелегко розібратися у численних героях і їхніх взаєминах, але згодом я повністю захопилася. Книга читається повільно й насичено, залишаючи по собі «післясмак». Минуло вже кілька днів після прочитання, а я й досі згадую сцени й образи з цього роману, занурюючись у створений Павичем химерний світ.

Читайте також: