«Машина часу», «Острів доктора Моро» Герберт Веллс

Роман «Машина часу» був опублікований у 1895 році, але до цього він виходив у журналі «Нешнл Обзервер» і тричі перероблявся. Існує кілька редакцій роману, які відрізняються між собою за змістом і композицією.

У передмові до американського видання автор написав, що «історія, розказана в «Машині часу» — якщо не брати до уваги її головної ідеї — застаріла не лише на рівні виконання, але й на рівні задуму. З висоти зрілих років ця книга здається автору дуже учнівською роботою. Але вона відображає його тодішні погляди на еволюцію людини. Нині гіпотеза про соціальний поділ людей на елоїв і морлоків видається йому надзвичайним спрощенням».

Головний герой книги «Машина часу» — Мандрівник у Часі. Під час диспуту про Четвертий вимір, яким є Час, він демонструє своїм друзям — також безіменним (Провінційний Мер, Дуже Молодий Чоловік, Лікар тощо) — маленьку модель машини часу, яку відправляє кудись у часі.

Мандрівник у Часі обіцяє незабаром продемонструвати модель у натуральну величину й запрошує всіх зібратися в нього на обід через тиждень. Коли всі прийшли, Мандрівника у Часі не було, і гості почали обід без нього. Раптом у кімнату увірвався Мандрівник у Часі — в подертій і брудній одежі, босий, у закривавлених шкарпетках. Він сказав, що все пояснить, щойно приведе себе до ладу.

За обідом Мандрівник у Часі розповів, що прожив вісім днів у 802701 році, де людство еволюціонувало до двох підвидів — елоїв і морлоків. Елої живуть на поверхні всі разом, зростом вони як діти, не мають письма, харчуються лише фруктами, у них немає жодного виробництва, вони нічим не займаються. Морлоки більше схожі на білих мавп, живуть під землею, не переносять світла, вони обслуговують елоїв і водночас ними харчуються. Мандрівник у Часі припустив, що до такої ситуації призвело розділення суспільства на бідних і багатих, на робітників і аристократів.

Морлоки вкрали машину часу й сховали її, але Мандрівникові у Часі вдалося повернути свою машину та вирушити у далеке майбутнє, щоб побачити, як холоне сонце й зникає все живе. Там він ледве не загинув, але все ж успішно повернувся у свій час — якраз до обіду.

Після цієї сенсаційної історії, у яку ніхто не повірив, Мандрівник у Часі знову вирушив у мандри, і вже три роки про нього нічого не було чути.

Екранізація 2002 року

У 2002 році вийшов фільм «Машина часу», знятий правнуком Герберта Веллса — Саймоном Веллсом. Кадр із цього фільму прикрашає обкладинку видання «Азбука-классика». Фільм відрізняється від книжки, і мені фільм сподобався більше. Головний герой, якого зіграв Гай Пірс, тепер не безіменний Мандрівник у Часі — його звати Александр Гартдеген, і свою машину він створив, щоб урятувати свою наречену Емму від загибелі. Однак скільки б разів він не намагався її врятувати, Емма все одно помирає. Тоді вчений вирушає у майбутнє, щоб знайти відповідь, чому він не може врятувати Емму.

Спершу Александр потрапляє у 2030 рік і відвідує музей, а потім — у 2037-й. У 2037 році він стає свідком катастрофи: Місяць зійшов з орбіти. Втративши свідомість, Александр випадково запускає машину й опиняється в 802 701 році. Тут він знайомиться з дівчиною Марою з елоїв і дізнається про морлоків.

Розділення людства на елоїв і морлоків у фільмі стало наслідком катастрофи, після якої частина людей переселилася під землю, а частина залишилася на поверхні.

На відміну від книжки, елої тут — цілком адекватне суспільство: у них є письмо і школи, релігія, вони будують красиві підвісні домівки, займаються полюванням і риболовлею. Морлоки живуть під землею, і ними керує за допомогою телепатії Головний Морлок. Він пояснює Александру, чому той не міг врятувати Емму.

Зрештою Александр знаходить спосіб знищити морлоків за допомогою машини часу і лишається жити у 802 701 році.

У фільмі дуже гарний саундтрек.

Острів доктора Моро

Оповідач у книзі переказує історію свого дядька Едварда Прендіка. Едвард Прендік плив на кораблі «Лейді Вейн», який у 1887 році зазнав корабельної аварії. Дядька вважали загиблим, але раптово через одинадцять місяців його знайшли в шлюпці з зниклої шхуни «Іпекакуана». Едвард Прендік розповів неймовірну історію, що сталася з ним на острові доктора Моро.

Доктора Моро вигнали з Лондона за жахливі експерименти. Разом зі своїм помічником Монтгомері він оселився на острові Ноубл, де намагався за допомогою вівісекції створювати людей із тварин. Спочатку Едвард вирішив, що Моро, навпаки, робить із людей напівтварин і боявся, що Моро створить щось подібне й з нього самого.

На острові зібралася ціла спільнота таких звіролюдей, які жили за суворими правилами. Ці правила забороняли їм поводитися як тварини, і найважливіше — вони не мали права відчути запах крові, інакше могли прокинутися їхні інстинкти. Сам Моро був розчарований створеними істотами, і переконавшись, що черговий людинозвір не є тим, чого він прагнув досягти, він просто залишав його напризволяще, змушуючи жити в общині на острові. Найвдалішим його творінням був Млінг, створений із собаки, бика та ведмедя. Млінг був слугою, умів говорити й готувати їжу.

Едвард Прендік різко засуджував діяльність Моро і співчував тваринам, адже вони не лише зазнали страшного болю й жаху, але й, виходячи з рук Моро, втрачали свої інстинкти, були скувані людськими умовностями та страхом перед Моро і нав’язаними йому законами.

Зрештою Моро та Монтгомері загинули, звіролюди здичавіли й почали перетворюватися назад на тварин, а Прендік утік із острова.

Ця книга мені не дуже сподобалася, тому що я не люблю читати про експерименти над тваринами.

Читайте також:

• «Рекурсія» Блейк Крауч
• «Море спокою» Емілі Сент-Джон Мандел
• «Не в тому місці не в той час» Джилліан Мак-Аллістер
• «Дружина мандрівника в часі», Одрі Ніффенеггер
• «Двері у Літо» Роберт Гайнлайн
• «11/22/63» Стівен Кінг
• «Гіперіон» та «Падіння Гіперіона» Ден Сіммонс